Земля в космічному вальсі: нові дані з Антарктиди
Наша планета Земля та Сонячна система не є статичними у космосі, вони повільно рухаються, беручи участь у галактичному обертанні навколо центру Чумацького Шляху. Нещодавно вчені отримали нові підказки щодо нашої планети, закодовані в льоду Антарктиди, які зберігалися там протягом десятків тисяч років.
Команда науковців під керівництвом ядерного астрофізика Домініка Колла з Дрезденського центру імені Гельмгольца в Німеччині виявила рідкісні ізотопи заліза, що свідчать про проходження Землі через міжзоряну хмару пилу, що залишилася від наднових зірок.
Антарктичний крижаний покрив став безцінним джерелом інформації про історію нашої планети. Дослідження показали, що лід формувався шар за шаром з опадів снігу близько 35 мільйонів років тому, в кожному з яких захоплювалися частинки з атмосфери. Цей шаруватий лід, під вагою накопичених пластів, став свідком змін, які відбувалися в атмосфері протягом мільйонів років.
У 2019 році вчені виявили сліди ізотопу заліза-60 в свіжому антарктичному снігу, а нещодавно були виявлені аналогічні ізотопи в крижаних кернах, датованих періодом від 40 000 до 81 000 років тому. Залізо-60 є унікальним, адже утворюється лише в умовах екстремальних подій, таких як вибухи наднових.
На думку вчених, хоча деяка кількість заліза-60 могла потрапити на Землю під час її формування, більша частина цього матеріалу, яка зараз виявлена, походить з космосу, адже природний процес формування заліза-60 на планеті неможливий.
На основі характеристик заліза-60 вчені вважають, що наша Сонячна система проходила через уламки наднових зірок, і, можливо, досі продовжує це робити. Аналіз даних показує, що концентрація заліза-60 в льодових зразках, отриманих з попередніх епох, була значно нижчою, ніж у свіжому снігу, що свідчить про те, що зараз Сонячна система рухається через Місцеву міжзоряну хмару.
Вчені вважають, що антарктичний лід є фактично записом подорожі Землі через цю хмару, що детально розкриває її структуру. Тепер дослідники впевнені, що наша Сонячна система перебуває в цій хмарі вже близько 80 000 років, переходячи з бідної на речовину ділянки до більш щільної.
