Російська соняшникова олія подорожчала через проблеми з логістикою
Російська соняшникова олія, яка раніше конкурувала на світовому ринку за рахунок нижчої ціни, вперше за тривалий час почала продаватися дорожче за українську через перебої з морською логістикою.
За даними аналітиків “АПК-Інформ”, станом на минулий тиждень вартість української соняшникової олії з поставкою у серпні складала 1380–1400 $/т FOB, в той час як російську олію пропонували за 1400–1410 $/т FOB.
Експерти зазначили, що скорочення пропозиції чорноморської соняшникової олії на світовому ринку та зростання логістичних ризиків фактично зменшили одну з основних переваг російського продукту — можливість продавати його дешевше українського.
Якщо проблеми з морською логістикою затягнуться до осені, найбільших втрат зазнають не світові покупці, а виробники соняшнику в Україні та Росії.
За прогнозами “АПК-Інформ”, в Україні у 2026 році можуть зібрати близько 13,4 млн тонн соняшнику, що стане найвищим показником за останні три роки. Якщо морський експорт не відновиться до надходження нового врожаю, внутрішній ринок може зіткнутися з надлишком сировини в умовах обмеженого збуту олії.
У такому випадку переробні підприємства, ймовірно, скоротять закупівлі або знизять ціни. Перші ознаки цього вже видно: у липні — на початку серпня ціна на соняшник в Україні знизилась на 3–5 тис. грн/т, в той час як ціни попиту на новий врожай були приблизно на 10 тис. грн/т нижчими за фактичні закупівельні ціни.
Схожа ситуація може виникнути і в Росії, де прогнозують рекордний врожай соняшнику — понад 20 млн тонн. Проте, на відміну від України, російським компаніям потрібно буде знайти нові логістичні рішення.
Експерти оцінюють, що Україна потенційно здатна експортувати через західний кордон, дунайські порти, залізничні та автомобільні маршрути 350–500 тис. тонн олії на місяць за сприятливих умов. Проте цього сезону ці можливості можуть бути обмежені через пошкодження залізничної інфраструктури.
У Росії розглядають альтернативні варіанти перевезення: флекситанками, контейнерними поставками, маршрутами через Каспій та Іран, а також використанням балтійських портів. Однак жоден з цих варіантів не може швидко замінити традиційний морський експорт і вимагає додаткових зусиль для розвитку інфраструктури.
