Минулими вихідними багато хто очікував чергового загострення відносин України та Польщі, про що офіційний Київ заявляв публічно.
«Тут немає великої таємниці. Трошки менше тижня залишилося до 11 липня, коли відзначатиметься річниця Волинської трагедії. З тієї інформації, яку я маю, польська влада готує низку, на мою думку, незрілих ескалаційних кроків», – зазначив 7 липня керівник Офісу президента Кирило Буданов.
Дата 11 липня у Польщі офіційно вважається “Національним днем пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами”. Ця дата раніше часто ставала фоном для напруження у відносинах між країнами, і на фоні поточної кризи, що обумовлена історичними питаннями, існували серйозні ризики її поглиблення.
Наприкінці червня польські ЗМІ повідомляли, що президент Кароль Навроцький планує 11 липня озвучити свої умови для покращення відносин з Україною, включно з анонсом відмови від зустрічей з українським президентом Володимиром Зеленським.
Проте негативні прогнози не справдилися.
У суботу польські політики, включаючи Навроцького, дійсно виступали з численними заявами, але це не призвело до нової кризи у відносинах Києва і Варшави.
Цей день продемонстрував, що різні політичні сили Польщі по-різному бачать можливості налагодження стосунків з Україною.
Крім того, 11 липня дозволило оцінити, як польські партії планують використовувати “українську карту” на парламентських виборах 2027 року.
Партія Туска: “миротворці” з нюансами
Подібна ситуація відбулася у 2018 році, коли на тлі чергового україно-польського історичного загострення Варшава вирішила, що подальше підвищення напруги є негативним і для них. Тоді відзначення 75-річчя Волинської трагедії не призвело до погіршення відносин.
Сьогодні ж суттєво відрізняється ситуація. Якщо раніше позиція польської влади була єдиною, то тепер різні центри влади діють відповідно до своїх інтересів.
Тож, щоб зрозуміти, які випробування чекають на україно-польські відносини, потрібно проаналізувати мотиви ключових політичних сил Польщі.
Очікувано, прихильниками деескалації виявилися представники урядового табору.
«Росіяни потирають руки, спостерігаючи, як можуть спричинити емоційний конфлікт між Польщею та Україною. Тому ми активно намагатимемося протидіяти дезінформації та ворожій пропаганді», – заявив 10 липня прем’єр Дональд Туск.
Звернувшись до «всіх порядних, мудрих, відповідальних українців», Туск додав, що сподівається на їхнє «прозріння», і зазначив, що очікує, «щоб всі в Польщі могли стримати свої емоції».
Схожа риторика повторилася 11 липня, у роковини Волинської трагедії:
Туск заявив, що «пам’ять не може бути знаряддям ненависті».
Водночас він анонсував створення нового монументу, присвяченого всім польським жертвам Волинської трагедії. “У Варшаві буде створена стіна пам’яті з вічним вогнем, де будуть викарбувані імена кожної знайденої жертви. Республіка Польща не забуде жодного з них”, – додав він.
На фоні антиукраїнської істерії, що охопила Польщу в останні тижні, такі дії можна вважати спрямованими на деескалацію.
Проте не слід очікувати, що з боку прем’єра не буде кроків, які в Києві можуть сприйматися як недружні. Досить згадати резолюцію Європарламенту щодо України, де міститься правка, що покладає на Київ відповідальність за “непотрібну ескалацію” відносин із Польщею.
Пропозиція партії Туска була поміркованішою за альтернативні, зокрема ту, яку лобіювали євродепутати від “Права і Справедливість”. Однак навіть таке прийняття стало неприємною новиною для Києва, адже це свідчить про те, що польські претензії до історичної політики України не сприймаються в Європі як істерика Варшави.
Уряд – це не лише Туск
Не можна забувати, що чинний уряд Польщі є коаліційним, тому важливо враховувати не лише позицію Туска та його партії.
Окремо варто виділити візит в Україну віцепрем’єра і міністра оборони Польщі Владислава Косіняка-Камиша. Він – єдиний з польських топ-політиків, який 11 липня відвідав Україну та взяв участь у пам’ятних заходах у волинському містечку Олика.
Косіняк-Камиш є лідером Польської селянської партії – найбільш правої політичної сили в урядовій коаліції.
Тим не менш, він відомий заявами, які часто сприймаються як антиукраїнські.
Його риторика щодо України зазвичай є жорсткішою, ніж у Туска. Він неодноразово заявляв, що Польща може блокувати вступ України до ЄС, якщо Київ не перегляне підходи до вшанування діячів ОУН та УПА.
Проте 11 липня Косіняк-Камиш уникнув неналежних для України заяв. “Я приїхав не для того, щоб роз’ятрювати рану, а щоб загоювати її. Але для цього потрібно працювати”, – зазначив він. Цього разу Косіняк-Камиш залишився в межах урядової риторики, продовжуючи ідеї Туска.
Візит на Волинь заслуговує окремої уваги. Це – елемент політичної боротьби в правому таборі. Віцепрем’єр, відвідуючи місце трагедії 1943 року, намагається отримати перевагу над президентом Навроцьким, адже той досі не відвідав Україну.
Цього разу президент Польщі також відзначав 11 липня у Польщі, але неподалік українського кордону.
Навроцький змінює риторику
Найбільшою інтригою 11 липня стали тези президента Кароля Навроцького, і вибране ним місце для траурних заходів лише підсилило цю інтригу.
Президент попрямував до села Радруж у Підкарпатському воєводстві, яке розташоване в безпосередній близькості до українського кордону. Це місце є символічним.
У Радружі зафіксовано вбивства поляків українцями у 1944-1946 роках, але разом з тим, більшість мешканців села на той час складали українці, яких депортували в 1947 році під час операції “Вісла”. У цьогорічних заходах взяли участь у колишній православній церкві, перетвореній на католицький костел після депортації.
Вибір такого місця давав надію, що Навроцький зробить крок до примирення, зокрема, визнає, що злочини скоювалися як проти поляків, так і проти українців.
Але цього не сталося. Навроцький у своїй промові заперечив значні порушення прав українців у Польщі середини XX сторіччя.
«Було багато напруженості, що є нормальним явищем для національних меншин, але ніхто не приставляв сокиру до голови жодній дитині. Ніхто не встромив ножа в спину. Проблеми, властиві всім меншинам, існували тоді, існують сьогодні і існуватимуть у майбутньому, але вони жили пліч-о-пліч», – зазначив він.
Таким чином, вибір місця виглядає як свідома провокація, спроба спровокувати Україну на реакцію та здобути бали серед ультраправого електорату.
Проте якщо така провокація й планувалася, то Навроцький її явно пом’якшив.
Всупереч очікуванням, президент не висунув жодних умов Україні та Зеленському, уникнув згадок про кризу у відносинах з Україною й не критикував українську владу. Замість цього він акцентував на необхідності заборонити в Польщі символіку ОУН-УПА.
За словами Навроцького, «жахливий волинський геноцид втілився у певній символіці: червоно-чорному прапорі. Ми не бажаємо бачити цього в Польщі, і я зроблю все, щоб цього там не було. Я вірю, що польський парламент ухвалить такий законопроєкт», – додав він.
Варто зазначити, що цей законопроект має невисокі шанси на ухвалення. Спікер Сейму Влодзімеж Чажастий вже висловився проти голосування. Оскільки польське законодавство не передбачає механізму обійти неофіційне спікерське вето, цілком ймовірно, що ініціатива залишиться в парламентській “морозилці”.
Повертаючись до промови Навроцького, ймовірно, що вона була пом’якшена в останній момент. Це підтверджують переговори з Володимиром Зеленським, що відбулися 8 липня під час саміту НАТО в Анкарі. Президенти спілкувалися протягом години, але деталі не були оприлюд
