Збірна Марокко: нові вершини африканського футболу
Збірна Марокко вдруге поспіль стала найуспішнішою командою з Африки на чемпіонаті світу.
Ашраф Хакімі, Ісмаїл Сайбарі, Браїм Діас, Аюб Буадді – справжні герої Мундіалю-2026.
І всі вони… народилися та виросли далеко від Марокко.
Чемпіон розповідає, як африканська країна перетворила співпрацю з діаспорою в Європі на ключовий елемент свого футбольного успіху.
***
Насамперед, слід підкреслити, що це не випадковість.
Збірна Марокко вийшла до чвертьфіналу ЧС-2026, а на попередньому турнірі у 2022 році дійшла до півфіналу.
На минулому Кубку африканських націй марокканці зіграли у скандальному фіналі проти Сенегалу.
Також молодіжна збірна Марокко U23 виграла чемпіонат Африки, а ще молодші футболісти у 2025 році стали чемпіонами світу U20, перемігши Аргентину (2:0).
Жіноча збірна Марокко стала першою командою з Африки, яка дебютувала на Мундіалі у 2023 році і навіть вийшла з групи.
Шокує, чи не так?
Але за цим вражаючим прогресом стоїть невидима, проте масштабна робота.
Уявіть: квітень 2015 року, Бретань. Під холодним дощем французької провінції 38 юнаків U16 тренуються і знайомляться, адже раніше один одного не бачили. 24 з них приїхали з Марокко, ще 14 – це діти марокканців, які виросли в Європі.
Чи чули ви про це? Хтось писав про це? Саме в той момент вирішувалася доля Ашрафа Хакімі.
Майбутній фулбек ПСЖ був там під дощем і одразу прийняв рішення.
“Я знайшов його в Мадриді, коли йому було 11. Він виріс у Хетафе. Я познайомився з його родиною, ми підтримували зв’язок. Вперше, навесні 2014 року, Ашраф не зміг приїхати до збірної, бо здавав шкільний іспит. Потім його викликали до збірної Іспанії U18, і він завагався”, – розповідає скаут марокканців у Іспанії Рабі Такасса.
“Тоді Насер порадив йому приїхати до нашого тренувального табору, щоб він міг прийняти зважене рішення. Ашраф провів з нами кілька днів, а після цього сказав, що гратиме за Марокко, бо там йому комфортніше”, – додає він.
***
«Насер» – мова про Насера Ларке, колишнього технічного директора марокканської федерації футболу.
Уся стратегія скаутингу “Атлаських левів” – це його ідея.
“Ключ – у ранньому контакті. Ми мали починати працювати з 14-15 річними гравцями, тому я створив збірну U15. Гравці 18-20 років були вже занадто відомі, особливо серед найкращих. Якщо знайти їх, коли вони ще молоді, можна формувати лояльність на роки вперед”, – пояснює Ларке.
Раніше африканці задовольнялися середняками, яких не викликали до європейських збірних, або ж пропонували гроші дорослим уродженцям Лондона чи Парижа за зміну спортивного громадянства.
Насер, у свою чергу, вважає такі хабарі “безчестям”.
Його стиль – переконати підлітка, що він ніколи не стане “своїм” у Європі, і його місце на батьківщині предків.
Усе у Ларке продумано до дрібниць.
Табір у Бретані – один з багатьох, де марокканська федерація збирає дітей мігрантів і змішує їх з місцевими талантами. В кімнатах завжди селять по двоє – одного з Європи, іншого з Африки.
Дитячих турнірів безліч – спершу у Франції та Іспанії, а згодом поступово їх залучають до Африки, на матчі з іншими арабськими збірними, де порівняно легко здобути трофей.
Обов’язково на всі дитячі збори приїздять зірки дорослої збірної Марокко, щоб мотивувати молодь обрати саме “Левів” у майбутньому.
“Це дуже цікаво. У різних вікових групах можна почути 7-8 мов – німецьку, італійську, португальську, іспанську, нідерландську, французьку. Це справжнє культурне багатство, що нагадало мені Францію у 1998 році”, – розповідає помічник тренера Марокко у 2016-19 Ерве Ренар Патріс Бомель.
І він не перебільшує.
У складі “Атлаських левів” на ЧС-2026 лише 6 гравців з 26 народилися в Марокко.
У першому турі ЧС-2026 проти Бразилії команда завершувала гру з 11 виконавцями, які народилися поза межами країни.
Бомбардир Ісмаїл Сайбарі – із сім’ї заробітчан в Каталонії, але ще малюком переїхав до Нідерландів, де й навчався футболу в школі ПСВ.
Невтомний центральний хавбек Білаль Ель-Ханус – продукт академій Андерлехта та Генка, його рідна мова – французька.
А ще 18-річний вундеркінд з Лілля Аюб Буадді…
***
Раніше французи не звертали уваги на дії Марокко, але цього разу все серйозно.
Буадді – не просто талант, а найкращий молодий опорник Франції, якого Transfermarkt оцінює у 50 млн євро.
І він ще й розумний!
“Аюб – з тих, хто викликав у вчителів добру посмішку. Була суперечка, хто буде йому викладати. Про такого учня можна мріяти – найкращий в класі з усіх предметів. Середній бал – 18,5 із 20. Унікум”, – говорить директор його школи Ромен Нафтю.
Буадді навіть виграв конкурс ораторського мистецтва серед учнів спортшкіл і отримав відзнаку на Єлисейських полях від Еммануеля Макрона, уявляєте?
І цей хлопець – із середнього класу, не з гетто – у травні обрав грати за рідну країну своїх батьків.
“Я пишаюся своїм рішенням і відчуваю полегшення. Я представлятиму свою державу – Марокко. Я прагну зробити великий внесок і використати свій потенціал на користь команди”, – переконує Аюб, і Бразилія в цьому не сумнівається.
У Франції тривають дискусії – чому ж ми робимо не так?
“Це значна втрата для нашої збірної. Аюб – продукт суто нашої футбольної системи. Коли такий гравець обирає Марокко і грає прекрасно на ЧС, питань не уникнути. Може, слід було діяти активніше”, – міркує помічник Дідьє Дешама Гі Стефан.
Тим часом Нідерланди, Іспанія, Бельгія, Німеччина також страждають від стратегії марокканців.
До того ж, Браїм Діас навіть згадав про дім своєї матері, де раніше не був!
“Нам довелося привезти його до країни, щоб він побачив все на власні очі. Я зізнаюся, я страшно нервував. Гравець Реала! Це найважче рішення для футболіста”, – розповідає екстренер “Атлаських левів” Валід Реграгі.
І що було далі?
“Я завжди приймаю рішення серцем, і цього разу теж. Я на 100% іспанець і на 100% марокканець. Так, я виріс в Іспанії, але моє коріння в Марокко. Якби я забив гол у ворота Іспанії, я б, звичайно, був щасливий, але я волію забивати комусь іншому”, – Діас обрав Африку і на ЧС-2026 вже побив рекорд Чорного континенту за асистами, віддавши 4 гольові.
***
Марокко могло б навіть замахнутися на Кубок світу, якби не одна прикра відмова.
Влітку 2023 року Ламін Ямаль – син марокканця та гвінейки, що народився в Каталонії – сказав їм “ні”.
“Я був у нього вдома. Будинок оформлений у марокканському стилі. На стінах – сури з Корану в рамках. На столі – наша кухня. Коли я це побачив, зрозумів, що ми маємо шанс”, – зітхає Такасса.
На щастя для Іспанії, батьки Ямаля розлучені, і його мати категорично не бажала, щоб син грав за країну батька.
Ламін навіть зблизився з агентом Іваном де ла Пеньєю, який підштовхував його до “Червоної Фурії”.
“Коли тобі 15, а сам Хаві розповідає, як вигравав Кубок світу, це все ускладнює”, – підсумовує Такасса.
При цьому в Марокко його називають на свій манер Аміном Джамалем, а Ямаль разом з родичами іноді приїздить до Лараша – рідного міста бабусі Фатіми.
Кажуть, що там навіть кілька фресок на його честь, хоча й значно менше, ніж у рідних місцях Хакімі.
