Чемпіонат світу з джиу-джитсу: Українські спортсмени тріумфують
6 серпня 2026 року. Абу-Дабі, Обʼєднані Арабські Емірати. Фінал чемпіонату світу з джиу-джитсу.
Український майстер, військовослужбовець-прикордонник Богдан Мочульський, впевнено вийшов на спортивну арену за своїм пʼятим титулом чемпіона світу.
Напроти нього перебував його суперник Роман Комаров, так званий “нейтральний атлет”, який представляє Росію. Цей спортсмен, як і інші “нейтрали”, був допущений до змагань за милістю міжнародної федерації.
“Абсолютно неприємно бачити їх на спортивних аренах, на змаганнях, перетинатися з ними. Звісно, що ми повинні вкластися повністю, показати усі свої найсильніші сторони й намагатися перемогти. Показати їм, що Україна була, є і буде. Що ми – найкращі”, – сказав після перемоги Богдан Мочульський.
З особистого архіву
У Богдана не було сумнівів щодо підсумку поєдинку. Він відразу взявся до роботи і продовжив свою гегемонію у ваговій категорії до 62 кг.
Тепер в активі українця 5 перемог на чемпіонатах світу, 2 – на чемпіонатах Європи та 3 – на Всесвітніх іграх, які є змаганнями найвищого рівня для представників неолімпійських видів спорту.
“Кожна перемога відчувається по-різному, це вимірюється не кількістю, а тим, що відбувається навколо нас, зусиллями, докладеними для перемоги. Цей чемпіонат світу став трішки неочікуваним для мене. Він мав відбутися в листопаді в Італії, але все швидко змінилося,” – розповів Богдан.
“Найважче було зрозуміти, чи їду я на нього чи пропускаю. Тому довелося підлаштовуватися і адаптуватися.”
З особистого архіву
Після перемоги Богдан відчув радість і спокій, що не підвів команду та людей, які завжди підтримують його в досягненні результату.
“Джиу-джитсу – це індивідуальний вид спорту, але, без команди та підтримки, неможливо досягнути успіху. Це спільна перемога”, – підкреслює спортсмен.
Чемпіонський дубль
Через кілька годин після свого фіналу Богдан знову був поруч з ареною, де вболівав за Дарʼю Гончаренко, свою тренерку та наречену.
Дарʼя не підвела: вона здобула перемогу у фіналі вагової категорії до 52 кг та стала дворазовою чемпіонкою світу.
“Цей чемпіонат світу був дуже відповідальним. Передусім, перед собою та людьми, які допомагають мені розвиватися”, – зізнається Дарʼя.
З особистого архіву
Присутність “нейтральних атлетів” у її категорії додала більше відповідальності.
“На жаль, їх допускають до змагань, і ми змушені перебувати з ними в одному залі, стояти на пʼєдесталі…”, – говорить Дарʼя. “Але було приємно, що ми змогли двічі почути український гімн на світовій арені.”
Пара разом вже 4 роки, хоча знайомі з 2014 року. Завжди намагаються проводити час разом.
– Як війна вплинула на вашу спортивну карʼєру?
Богдан: З 2024 року я офіційно на службі. Це питання пріоритетів. Поки триває війна, ми маємо робити все, щоб зберегти Україну, незалежність і свободу. Спорт – це ще один інструмент.
Дарʼя: Війна змінила життя кожного українця. Я жила 8 місяців в Німеччині, але повернулася, бо хотіла додому. Я завжди хочу повертатися в Україну, де б я не була.
Дарʼя також зайнялася волонтерством і допомагала військовим, проводила психологічні сесії завдяки освіті в галузі психології. Вона зазначає, що музична підтримка та допомога пораненим військовим – це важлива частина її життя.
– Що в тобі сильніше: талант, характер чи впертість?
Богдан: Талант!
Дарʼя: Я думаю, що талант і трохи характеру.
З особистого архіву
– Яка риса твого характеру тобі не подобається, але саме вона допомагає перемагати?
Богдан: Мені здається, це лінь. Через неї я намагаюся працювати менше, але якісніше.
Дарʼя: Я скаржуся, що мені важко знайти можливість тренуватись, але саме це підкреслює нашу відповідальність за виступи.
– Скільки разів хотілося все кинути?
Богдан: Подумки – не один і не два рази, але насправді процес тренувань дуже подобається.
Дарʼя: Кілька разів, коли все йшло не так, як планувалося, але розуміла, що потрібно рухатися далі.
– Що ти робиш після поразки, коли ніхто не бачить?
Богдан: Аналізую, що робив добре, а що потрібно змінити. Головне – пропрацювати всі етапи, незалежно від результату.
Дарʼя: Можу поплакати, але потім намагаюся зрозуміти, що зробила не так і що можна покращити.
– Яка поразка стала для тебе найбільш болючою?
Богдан: Такої немає. Головне – не зациклюватися на поразках.
Дарʼя: Кожна поразка – це урок. Важливо зупинитися і зрозуміти, що потрібно змінити, щоб рухатися далі.
