Збірна Іраку на чемпіонаті світу з футболу
Збірна Іраку лише вдруге в історії зіграє на чемпіонаті світу з футболу.
Це видатне досягнення, особливо враховуючи шлях, який подолала команда.
Диктатура, десятиліття громадянської війни та тероризм з тисячами жертв — ніщо не вказувало на те, що “Леви Месопотамії” вийдуть сильнішими з пекла, через яке пройшов Ірак, проте це сталося.
***
Перемога над Болівією у фіналі міжконтинентального плейоф за місце на ЧС-2026 викликала у Іраку водохресні сльози щастя та смутку.
Це була справжня суміш почуттів, спогадів і жертв.
“Коли ми перемогли, я спершу зателефонував батькові, але не зміг нічого сказати, лише плакав. Не думаю, що люди усвідомлюють, скільки ми пережили як держава, як народ. Наші батьки були змушені виїхати, щоб дати нам шанс, щоб одного дня ми повернулися”, – розповідає нападник збірної Іраку Алі Аль-Хамаді.
Алі говорить англійською з помітним скаузерським акцентом, оскільки його мати вивезла його з Іраку, коли йому був лише рік, після арешту батька Ібрагіма за участь в акціях протесту проти режиму Саддама Хусейна.
Після падіння диктатури Ібрагіма звільнили з в’язниці, і він возз’єднався з родиною в околицях Ліверпуля.
Такі історії в Іраку мають мільйони.
З 26 гравців, яких “Леви Месопотамії” привезли на ЧС-2026, десятеро виросли у Великій Британії, Швеції, Данії та Німеччині. Дехто, як Марко Фарджи, навіть не володіє арабською мовою.
Є й такі, як Ребін Сулака — етнічний курд із непідконтрольного Багдаду регіону.
На чолі команди — екстренер збірної Австралії Грем Арнольд та його помічник Рене Меленстен, який багато років працював у Манчестер Юнайтед.
“Ірак до сьогодні відчуває наслідки другої війни в затоці. Це видно в містах. Вони відновлюються, але це не Дубай і не Саудівська Аравія”, — пояснює нідерландець.
“Саме тому, коли ми вийшли на Мундіаль, було справжнє божевілля. Ціла нація потребувала свята, і ми принесли їм радість і енергію”.
***
Ірак пережив надзвичайно багато для однієї країни.
Хто не чув про диктатора Саддама Хусейна, який двічі воював зі США і обидва рази зазнав ганьби?
А от його син Удей — менш відомий, але не менш жахливий персонаж.
У 1984 році Саддам призначив Удея головою іракського олімпійського комітету, що призвело до великих бідів.
Хоча футбольна збірна Іраку на той час грала добре і відібралася на ЧС-1986, Удей вигнав тренера, залякав гравців і відмінив спаринги, що закінчилося трьома поразками та жодним очком.
Коли гравці поверталися додому, їх вже чекали “червоні кімнати” — катівні, де син диктатора піддавав мученням своїх жертв.
“Слово, що найбільше йому підходить — садист. Я бачив, як він катував щонайменше десятьох футболістів. Навіть Саддам був більш людяним за Удея”, — розповідає Латіф Яхія, який працював двійником Удея на публічних заходах.
Футболісти підтверджують це.
“Одного разу вночі по мене приїхала машина. Мене вивезли в пустелю, побили і сказали, що я більше не гратиму. Це лише один випадок. Я пережив багато таких ситуацій”, — згадує нападник Ахмед Радхі.
Емад Рідх додає: “Мого рідного брата засудили до смертної кари за участь в опозиційних рухах. На ЧС U20 я підняв футболку, щоб показати портрет Саддама. Якби я цього не зробив, його б стратили”.
Навіть зірка Хабіб Джафар став жертвою насильства: “Будь-який мій погляд на штаб-квартиру НОК викликає в мене страх. Для мене це означає місяці катувань”.
Аммо Баба і Удей Хусейн
Єдина людина, яка насмілилася кинути виклик свавіллю, був тренер Аммо Баба. У 1992 році, під час матчу з присутніми 50 тисяч глядачами, він відмовився отримати срібну медаль після ганебного суддівства на користь клубу Удея. Той вийшов на поле і заявив:
“Ти говориш нісенітниці. Я сказав, щоб ти йшов до біса. Саме тому мене не вбили – мабуть, я був занадто улюбленим”.
Баба розповів і про удари кабелями, і про бетонні м’ячі, які Удей змушував бити з усієї сили — це була його улюблена розвага.
Призначена ФІФА у 1997 році комісія нічого такого в Іраку не виявила.
“Ми навіть жартували про те, як саме нічого не скажемо. Розумієте, ми не могли цього зробити”, — згадує тодішній гравець Шарар Хайдар.
Але те, що було помітно, так це деградація іракського спорту за часи Удея. Якщо на Олімпіаді-1980 від Іраку виступали 43 спортсмени, то на Олімпіаді-2000 – лише 4. Садист-очільник знищив все, до чого дотягався, поки не знищили його самого.
США виграли війну за 21 день, після чого Удей з братом Кусеєм сховалися, але ненадовго. У липні 2003 року їх здали за винагороду, і безіменний гранатометник перетворив обох на м’ясний фарш.
“Як вони померли?” — запитав Саддам.
“В бою”, — відповів помічник.
“Як шахіди”, — задоволено констатував диктатор, якого пізніше повісили.
***
Чи стало Іраку краще після падіння режиму? Чи відновилося нормальне життя?
На жаль, армія Саддама не зникла безслідно.
Ці головорізи стали основою терористичних угрупувань, зокрема ІДІЛ, які перетворили життя в Багдаді на пекло.
У 2007 році від рук бойовиків загинуло понад 26 тисяч мирних іракців. Американських військ не вистачало, і вони не бажали повторювати досвід В’єтнаму.
Етно-релігійна мапа впливу в Іраці на 2007 рік
Як відчувається грати на такому кривавому тлі? Ірак вийшов на поле — і навіть переміг.
“На Кубку Азії в 2007 році ми очікували, що просто візьмемо участь, але потім перемогли фаворита Австралію 3:1, і нас помітили. Кожного разу, коли ми перемагали, ми перевіряли газети, щоб дізнатися про реакцію вдома”, — згадує Саліх Садір.
І тут цікаво: поки всередині країни курди, суніти й шиїти вбивали одні одних, у збірній гравці з усіх груп товаришували.
Журналіста Джеймса Монтегю вразила атмосфера серед “Левів”: “Я помітив товариськість, гумор і єдність. І це при тому, що більшість гравців втратили близьких, а вдома їм погрожували радикали”.
Це все попри жахи, які відбувалися щодня.
Тренер Жорван Вієйра пригадує, як фізіотерапевт команди відлучився додому, бо його дружина народжувала, а дорогою назад
