Амелі: Колективна терапія після трагедії 11 вересня
Як стрічка Жене стала для американців формою колективної терапії після трагедії 11 вересня.
Жан-П’єр Жене вважав, що доля його фільму в США вже вирішена, адже до його прем’єри залишалося всього сім тижнів. «Амелі» вийшла на екрани Нью-Йорка та Лос-Анджелеса 25 років тому, і ніхто не міг передбачити, як події 11 вересня нададуть цій стрічці нового сенсу. Безтурботна казка раптом стала розрадою для людей, які пережили трагедію.
Журналістка канадської газети Winnipeg Free Press Джилл Вілсон згадувала, як у пабі вона дивилася новини про теракти і плакала разом з незнайомцями. За два дні опісля, вже під час перегляду «Амелі», вона знову плакала, але цього разу разом із іншими глядачами. Цей сеанс став для них можливістю ненадовго забути про страхи і знову відчути радість життя. Вілсон також зазначала, що фільм став нагадуванням про те, що любов, краса та співчуття продовжують існувати, незважаючи на випробування.
«Амелі» стала надзвичайно успішною, і американці, вражені подіями 11 вересня, відчували, як казковий Париж Жене повертає їм відчуття безпеки. В цьому ідеалізованому місті, що виглядає ностальгійно, не було місця тероризму чи економічній рецесії. Журналісти називали «Амелі» ліками від посттравматичної тривоги, протиотрутою для страху і цинізму.
В Україні цей фільм також здобув популярність. Незважаючи на те, що київський кінокритик Дмитро Десятерик назвав сюжет «Амелі» банальним, це не вплинуло на глядачів: в кінотеатрах столиці показували французьку новинку про молоду офіціантку з Монмартру по чотири сеанси на день.
Фільм також запустив моду на стиль Одрі Тоту в Україні, а звідусіль лунав саундтрек Яна Тірсена. «Амелі» стала культурним орієнтиром. Навіть через двадцять років після виходу картини, новонароджені дівчатка в Україні отримували ім’я Амелі.
Сьогодні «Амелі» є частиною культурного життя України, що набуває особливого значення на фоні війни. Казка Жене про добрі вчинки і зміну людських доль звучить актуально, адже в наш час випадковості набувають нового сенсу: кожен проґавлений автобус або затримка можуть стати доленосними.
Фільм, де життя виглядає інакше — де непередбачуваність приносить не руйнування, а радість, залишається привабливим. Кожна випадковість може набувати сенсу, а добрі справи, навіть найменші, стають шляхом до добра.
Таке кіно дозволяє бодай ненадовго вірити, що життя може бути добрим, як це сталося в Америці чверть століття тому, коли безтурботна французька казка несподівано набула нового значення.
