Сорт “Симиренка”: Історія та спадщина
Щороку українці споживають тисячі тонн яблук “Симиренка”, не підозрюючи, що за цим ім’ям стоїть одна з найсумніших історій української науки. Цей сорт пережив епоху царизму, революції, Голодомор, сталінські репресії та зміни державного устрою. Левко Симиренко привів до слави легендарне зелене яблуко, але ціна, яку за це заплатила його родина, була надзвичайно високою.
День садівництва в Україні
6 червня в Україні відзначають День садівництва — свято людей, які століттями тримають традиції вирощування фруктів у Східній Європі. Якщо запитати українців про найвідоміший сорт яблук, багато з них без вагань назвуть “Симиренка”.
Цей сорт легко впізнати серед інших. Його яскраво-зелені плоди з характерними світлими підшкірними цятками мають кисло-солодкий смак з легкими пряними нотками. Саме незвичний колір зробив “Симиренку” популярним на ринках ще до появи сучасного маркетингу.
Попри поширену думку, Левко Симиренко не виводив цей сорт шляхом селекції. Він виявив незвичайну яблуню у садах родинного Платонового хутора біля Млієва на Черкащині, детально описав її та ввів новий сорт у науковий обіг, назвавши його на честь батька — Платона Симиренка. Походження цього дерева досі залишається загадковим.
Зірка радянських садів
У 20 столітті “Ренет Симиренка” став популярним у радянському садівництві. Це яблуко добре зберігається, витримує транспортування і може лежати до весни, що робило його ідеальним для централізованої системи постачання. Завдяки цим характеристикам “Симиренка” вирощували в промислових масштабах по всьому Радянському Союзу.
Сорт став символом українського садівництва, переживши імперії, революції та репресії проти родини Симиренків. Сьогодні, хоч аграрії мають безліч нових сортів, “Ренет Симиренка” залишається одним із найвідоміших яблук у світі.
Левко Симиренко: Батько українського садівництва
Якби Левко Симиренко жив у 21 столітті, можливо, його б визнали засновником аграрного стартапу. Наприкінці 19 століття він створив український аналог сучасного магазину, де вирощувалися яблуні, груші, вишні та безліч інших рослин.
Левко, син успішного цукрозаводчика Платона Симиренка, у 1855 році фактично виріс у світі рослин. Проте його шлях не був безхмарним; під час навчання в університеті він долучився до народницького руху, за що неодноразово потрапляв під арешт і врешті відбув заслання в Сибір.
Навіть під час заслання Левко не залишив садівництво. Він досліджував місцеву флору й самостійно будував теплиці. Після повернення додому в 1887 році він заснував помологічний розсадник у Млієві, аналогів якому практично не існувало в Європі. На той час колекція налічувала тисячі сортів рослин, зокрема близько 900 сортів яблунь.
Левко Симиренко системно вивчав, які сорти найкраще підходять для кожного регіону України, заклавши основи наукового садівництва, які використовуються і сьогодні.
Володимир Симиренко: Спадкоємець з трагічною долею
Спадкоємцем Левка став його син Володимир, який народився 1891 року. Володимир продовжив батькову справу, ставши відомим фахівцем із плодівництва. Проте його батько загинув під час Громадянської війни, що наклало відбиток на його життя.
У 1920-х роках Володимир був одним із лідерів української аграрної науки, проте сталінські репресії 1930-х років не обійшли його стороною. Багато українських науковців зазнали переслідувань, і Володимир не став винятком. У 1938 році його заарештували і розстріляли, звинувативши у “контрреволюційній націоналістичній організації”. Лише через десятиліття його справу визнали сфабрикованою.
Репресії 1930-х років серйозно вразили українську аграрну науку, і багато її представників були знищені. Однак сорт яблук “Ренет Симиренка” пережив своїх творців та систему, яка намагалася стерти їхні імена з історії.
Спадщина Симиренків
Репресії намагалися викреслити ім’я Симиренків з пам’яті, однак зробити це з яблуками не вдалося. Нині “Ренет Симиренка” залишається популярним, а його плоди продаватимуться на ринках України. Вони символізують не просто плоди, а також працю та відданість цілої наукової династії, залишивши слід в історії українського садівництва.
Це і є найкраща оцінка їхньої праці: людей немає, але плоди їхньої роботи продовжують залишатися на столах українців.
