Син священника програв суд за будинок-плебанію
У селі Шептицького району чоловік, який жив у будинку-плебанії з дитинства, намагався через суд оформити його в свою власність, вважаючи, що має право на нерухомість через багаторічне користування.
Однак рішення Сокальського районного суду стало несприятливим для позивача. Суд встановив, що будинок належить релігійній громаді, а родина священника отримала його лише для проживання, тож у задоволенні позову було відмовлено. Це рішення було опубліковано у листопаді в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Проживання у будинку з дитинства
Справу стосувалося домоволодіння, яке використовувалося як житло для священника. Батько позивача був настоятелем місцевого храму і проживав у цьому будинку разом із родиною. Чоловік був зареєстрований за даною адресою з 1993 року.
Спір виник після того, як релігійна громада парафії Преображення Господнього Православної церкви України подала до суду вимогу про виселення чоловіка. В ході розгляду справи з’ясувалося, що право власності на будинок було зареєстровано за релігійною громадою у липні 2022 року.
Син священника оскаржив цю реєстрацію, стверджуючи, що вона була здійснена на основі копії рішення 1992 року без точної адреси, оригінал якого втратився. Він просив скасувати реєстрацію та визнати будинок своєю власністю через довге проживання.
Історія власності будинку
Суд дослідив архівні документи та виявив, що до початку 1950-х років будинок-плебанія належав релігійним громадам трьох сіл. Пізніше будівлю передали на баланс колгоспу, а згодом — сільській раді. У 1991 році місцева влада порушила питання про повернення будинку релігійній громаді Української автокефальної православної церкви.
У березні 1992 року будинок офіційно передали у власність релігійної громади УАПЦ. Суд підтвердив, що документи того часу залишаються чинними, а відсутність точної адреси не є підставою для скасування права власності. Таким чином, реєстрацію будинку за громадою у 2022 році визнали законною.
Суд відмовив у праві власності
У своєму рішенні суд зазначив, що батько позивача мав можливість проживати у будинку виключно через свою діяльність як настоятель місцевого храму. Немає жодних документів, які б підтверджували право власності родини на це житло. Більш того, після смерті батька чоловік успадкував інше житло, тоді як спірна плебанія не входила до спадщини.
Суд також встановив, що чоловік знав, кому належить будинок, і тривале проживання не давало йому право на власність. Раніше його вже виселяли за рішенням суду. У результаті, 2 листопада суд відмовив у позові та скасував арешт будинку. Це рішення можна оскаржити протягом 30 днів.
