Гіркі уроки після 11 вересня
11 вересня 2001 року, коли я викладав третій курс історії Східної Європи в Єльському університеті, темою моєї лекції була провокація.
Російські імперські спецслужби, а згодом радянські, досягли досконалості в мистецтві заставляти супротивників діяти за своїм планом, переконуючи їх, що це їхнє власне рішення.
Коли трапляється щось жахливе, як в той день, страждання, хоч яке б бажане воно не було для тих, хто його спричинив, не є кінцевою метою. Мета полягає в тому, щоб загнати вас у психологічний стан, в якому ви завдасте собі ще більшої шкоди.
Історія сповнена терористичних актів. Справжнє питання, яке я поставив своїм студентам того дня, полягало в тому, що ви робите після цього. Ви не можете запобігти кожній жахливій події, але ваша свобода починається з вашої реакції на неї.
На жаль, американці відреагували на 9/11 так, як цього і хотіли терористи.
Більше того, ми, мабуть, перевершили їхні очікування, зробивши світ ще гіршим для себе і для інших.
Чому з’явився Трамп
Очевидною відповіддю на 11 вересня мало стати позбавлення залежності від викопного палива.
Якби ми не залежали від нафти, ми не були б так втягнуті в справи Близького Сходу. Інвестуючи в чисті джерела енергії, ми могли б стримати глобальне потепління, запобігти новим війнам на Близькому Сході та не допустити формування в Росії вуглеводневої олігархії Владіміра Путіна.
Але цього не сталося. Президент Джордж В. Буш, безпорадний нащадок нафтової династії, не виявляв інтересу до пошуку безпечніших джерел енергії.
Терористи напали на нас, стверджував він, тому що “вони ненавидять нашу свободу”. Проте після цього наш власний уряд почав обмежувати цю свободу.
Новостворене Міністерство внутрішньої безпеки об’єднало під своєю орудою різні відомства, розглядаючи все це в першу чергу як питання безпеки. Це заклало основи внутрішньої політики, яка ділила американців на “легальних” і “нелегальних”, на “нас” і “їх”, а також створювала концентраційні табори.
Саме слово “батьківщина”, що лунає в нацистському контексті, стало небезпечним. Це була незвична назва для урядового відомства, але з часом це поняття стало нормалізованим, здобувши відтінок фашизму.
За президентства Дональда Трампа основними загрозами стали уявні внутрішні вороги.
Це ті, кого не визнають справжніми громадянами країни.
Міністр оборони Піт Гегсет перетворює збройні сили на арену культурних війн: чоловіки проти жінок, білі проти темношкірих. Основним завданням військових стає “оборона батьківщини”. Збройні сили мають стати особистою міліцією правителя, готовою придушувати опозицію.
Однією з головних причин приходу Трампа до влади стало американське вторгнення в Ірак у 2003 році — війна, обрана нами, яка стала найгіршою відповіддю на 11 вересня.
Ця війна травмувала американців і зробила їх уразливими перед кандидатом, який скористався цим для здобуття влади — лише для того, щоб сам розпочати нові війни та зробити країну ще більш вразливою перед тероризмом. Вона також закріпила політичну економіку з домінуванням військових витрат і державного боргу. Замість боротьби з майновою нерівністю та економічною незахищеністю сімей, ми влили кров і гроші в піски.
Як народ, ми дотримувалися сценарію, який могли б написати самі терористи. Ще гірше, наші обрані лідери стали співавторами цього сценарію.
Адміністрація Буша вигадала зв’язки між Іраком і терористами 11 вересня.
Це підірвало довіру американців до власного уряду і створило умови для народження таких політиків, як Трамп. Ці вигадані причини стали основою для порушення одного з головних принципів міжнародного права — заборони неспровокованих агресивних воєн.
Росіяни як послідовники американців
Готуючись до вторгнення в Ірак, американці стверджували, що визволення можливе так само на Близькому Сході, як і у Східній Європі. Але ситуації були зовсім різними: одна справа — позбутися диктатури зсередини, і зовсім інша — робити це через іноземне вторгнення. Посткомуністичні лідери Європи мали чітке уявлення про те, що має статися далі. Американці в Іраку ж не розуміли, що просто знищити зловмисний режим недостатньо для створення кращого.
Було б неправильно стверджувати, що вторгнення США в Ірак викликало російське вторгнення в Україну в 2014 році.
Але американська війна безумовно полегшила Путіну завдання.
Він дійшов висновку, що великі держави можуть вторгатися в інші країни, прикриваючись грандіозною брехнею.
Однією з причин, чому я попереджав у 2013-2014 роках про можливе вторгнення Росії в Україну, була сюрреалістична пропаганда російських медіа. Як і американська пропаганда 2002-2003 років, вона була абсурдною.
Після початку російського вторгнення я взяв участь у публічній дискусії в Празі. Емоції були на висоті. Одна людина у футболці з російським фашистським гаслом запитала, чому Росія повинна дотримуватися будь-яких правил, якщо американці не дотримувались їх в Іраку у 2003 році. Я відповів, що правила залишаються правилами: американське вторгнення було незаконним, але дві помилки не виправдовують одну з них.
Це запитання ілюструвало підхід, який випливав із внутрішньої логіки олігархічного режиму, але який також полегшили Сполучені Штати: немає правди, немає правильного і неправильного, немає правил.
Американці стверджували, що боротьба з тероризмом вимагає усунення режиму, який, хоч і був жахливим, придушував ісламізм, що спричинив події 11 вересня. Росіяни довели цей абсурд до ще більшого рівня: українці нібито були всі геями, всі нацистами і всі євреями. Українська держава нібито не існувала — але водночас вона пригнічувала росіян. Попри те, що Росія сама була авторитарним режимом, вона нібито мала принести демократію Україні, яка вже була демократичною державою.
Відповідати, як українці
Наприкінці 2021 та на початку 2022 року, коли Росія готувала своє друге вторгнення в Україну, тінь Іраку все ще нависала над подіями.
Два десятиліття тому США збрехали про підстави для вторгнення в Ірак. Тепер вони говорили правду про російські плани вторгнутися в Україну. Хоча факти були очевидними, у 2022 році американцям було легше не вірити через брехню, яку їхній уряд поширював у 2002 році.
В результаті всі виявилися менш підготовленими, ніж могли б бути, коли почалася велика війна.
Після провокації у 2001 році Америка відреагувала так, як хотіли терористи, створивши світ, у якому тероризм став настільки звичним явищем, що ми вже ледве розуміємо, коли доречно вживати це слово.
Путін і Трамп використовують його, щоб назвати своїх ворогів терористами, хоча самі вдаються до державного терору. Трамп нормалізував тероризм, намагаючись утриматися при владі силою в січні 2021 року. А злочинна агресивна війна Путіна проти України супроводжується масовими зґвалтуваннями, викраденням дітей і масовими стратами активістів на окупованих територіях.
Але найочевиднішим проявом терору є щоденні атаки дронів і ракет, спрямованих проти українського цивільного населення.
Пишучи це під землею в Харкові, де вже втретє звучать сирени повітряної тривоги, я згадую українців, яких бачив минулої ночі. Вони зібралися на публічний захід, усміхалися, пили вино і обговорювали ідеї. Вони не робили того, чого хочуть терористи. Вони не здаються і не підкорюються, а самостійно думали про майбутнє.
Саме це сьогодні, у цю страшну річницю, повинні робити американці. Не піддавайтесь на провокації. Не входьте у ментальний світ терориста. Думайте самостійно. Лише тоді ми можемо сподіватися, що наступна чверть століття буде кращою за попередню.
