Сьогодні на рахунку ФК Шахтар 41 здобутий трофей. Історія клубу почалася з перемоги в Кубку СРСР 1961 року.
65 років тому невеличкий клуб з українського обласного центру у фіналі несподівано обіграв віцечемпіона СРСР, московське Торпедо. Наступного року гірники знову здобули цей почесний трофей, підтвердивши, що їхній успіх не був випадковістю.
Передумови фіналу
Кубок СРСР 1961 року став двадцятим турніром, проведеним з 1936 року (переможцем першого розіграшу став Локомотив з Москви). Через радянсько-німецьку війну кілька розіграшів не відбулося.
На 1961 рік Кубок СРСР вигравали сім команд: Спартак (6 разів), ЦСКА (4), Торпедо (3), Динамо М (2), Локомотив (2), Зеніт (1), Динамо К (1).
Ленінградський Зеніт став першою командою з інших міст, яка виграла Кубок у 1944 році. Динамо Київ стало першою українською командою, яка здобула цей трофей у 1954 році. Тренером того Динамо був Олег Ошенков, який згодом очолив Шахтар у 1961 та 1962 роках.
Фінал Кубка 1961 року відбувся за участю Шахтаря зі Сталіно — так з 1929 року називалось шахтарське місто Юзівка. На момент матчу 29 жовтня 1961 року місто ще носило цю назву. Після XXII з’їзду КПРС, що відбувся з 17 по 31 жовтня та запровадив боротьбу з культом особи Сталіна, місто було перейменоване на Донецьк 9 листопада. Кубок Шахтаря вже встигли відсвяткувати під старою назвою.
До 1961 року Шахтар тричі доходив до півфіналу Кубка СРСР: у 1951 (поразка від команди з Калініна), 1953 (поразка від Динамо М) та 1960 (поразка від Динамо Тбілісі). Вперше гірники вийшли до фіналу.
Суперник Шахтаря у фіналі — московське Торпедо — був грізним опонентом. У попередньому сезоні 1960 року команда здобула дубль, обігнавши Спартак, Динамо та ЦСКА. Торпедо вже вигравало Кубок СРСР тричі (1949, 1952, 1960).
Під керівництвом тренера Віктора Маслова команда пережила втрату талановитого форварда Едуарда Стрєльцова, засудженого на 12 років, і зуміла досягти великих успіхів. Зірками Торпедо були Віктор Шустіков, Валерій Воронін, Валентин Іванов, Геннадій Гусаров, Слава Метревелі.
Автозаводці, як називали торпедівців, вважались фаворитами фіналу Кубка СРСР 1961. Мовляв, керівництво радянського футболу настільки впевнене у перемозі, що в дипломах для володарів Кубку вже були написані імена гравців Торпедо.
Шахтар до фіналу пройшов через непростий шлях. Тренер Олег Ошенков, котрий у 1952 році привів Динамо Київ до срібла, став наставником гірників у липні 1960 року, змінивши Костянтина Щегоцького.
Він оновив склад команди, залишивши лише захисника В’ячеслава Аляб’єва та форварда Валентина Сапронова. Тренер залучив молодих гравців, переважно з донбаських клубів, підвищив їхню впевненість та налагодив взаємодію між ланками команди.
Капітан Шахтаря Володимир Сальков згадував: “Наш тренер ставив мету й підбирав гравців. Це були бійці, які діяли самовіддано, з повною віддачею. Виділявся один – центральний захисник Снєгирьов. Ми грали не з страху, а за совість”.
Шахтар демонстрував вольову, швидку гру з силовим акцентом, починаючи грати за бразильською схемою 4-2-4.
У першому сезоні Ошенкова Шахтар зайняв 17-те місце у чемпіонаті СРСР, змушений грати перехідні матчі за право залишитися у вищій лізі. Після важких матчів клуб зберіг прописку у класі А.
У Кубку СРСР клуб демонстрував вражаючі результати, перемігши Спартак (Херсон), СКА (Ростов), Спартак (Вільнюс) та дійшовши до півфіналу, де програв Динамо (Тбілісі) лише у додатковий час.
Наступного сезону Шахтар показав, що його успіх не був випадковим.
Шлях до Кубка
Шлях Шахтаря до фіналу Кубку СРСР 1961 проходив через різні стадії.
На стадії 1/32 фіналу гірники 30 липня обіграли Динамо (Хмельницький) — 2:0. У 1/16 фіналу 10 серпня здолали у Фергані місцевий Спартак — 3:0. 8 жовтня вдома у Сталіно помстилися Динамо (Тбілісі) за попередню поразку — 3:2.
18 жовтня у 1/4 фіналу вдома “гірники” переграли Хімік (Сталіногорськ) — 3:1. У півфіналі 10 гравців отримали звання “Майстер спорту СРСР”, серед них був лише один — 29-річний форвард Валентин Сапронов.
У Москві півфінали та фінал проводилися у форматі міні-турніру на Центральному стадіоні ім. Леніна. Делегацію Шахтаря поселили безпосередньо на стадіоні, встановивши ліжка у приміщенні на другому ярусі.
25 жовтня Шахтар зіграв проти ленінградського клубу Адміралтієць і впевнено переміг — 3:0.
26 жовтня у другому півфінальному матчі Торпедо обіграло Зеніт — 2:0.
На фінал 29 жовтня на арені в Лужниках зібралося 100 тисяч уболівальників. Один із провідних арбітрів радянського футболу Кестутіс Андзюліс вивів на поле Торпедо та Шахтар.
Шахтар вийшов у складі: воротар — Борис Стрєлков; захисники — Микола Головко, Геннадій Снєгирьов, В’ячеслав Аляб’єв; півзахисники — Дмитро Мізерний, Володимир Сальков (капітан); нападники — Анатолій Родін, Олег Колосов, Юрій Ананченко, Юрій Захаров, Валентин Сапронов.
Шахтар грав у новій оранжево-чорній формі, яка стала класичною. Команда вийшла з бойовим настроєм, а Торпедо не вдалося продемонструвати свій звичний стиль гри.
На 1-й хвилині гірники провели результативну контратаку, і Анатолій Родін забив під поперечину воріт Глухотка. Наприкінці першого тайму москвичам вдалося зрівняти рахунок — забив Метревелі.
У другому таймі захист “гірників” продемонстрував дисципліну. На 64-й хвилині Юрій Ананченко знову вивів Шахтар уперед, а на 70-й хвилині він забив свій другий гол. Рахунок 3:1 залишився до завершення матчу, а капітан Шахтаря Володимир Сальков отримав кришталевий Кубок СРСР.
Поразка Торпедо стала важким ударом для команди, адже вони не змогли підтвердити свій статус фаворитів. Тренер Віктор Маслов втратив свою посаду.
Шахтар, завершивши чемпіонат на 12-му місці, довів, що у радянському футболі, окрім результату, важливий також психологічний настрій, який вирішує долю команд у вирішальних матчах.
Трофей знову
У сезоні 1962 року Шахтар підтвердив свій статус, зайнявши 8-ме місце у чемпіонаті та знову вигравши Кубок країни.
На шляху до фіналу Шахтар почав з 1/16 фіналу, обігравши Зеніт (2:1), Авангард (0:0, 1:0 у додатковий час), Торпедо (4:1) і Динамо М (2:0) у півфіналі.
У фіналі Кубка 11 серпня 1962 року Шахтар обіграв Знамя Труда з рахунком 2:0. Це був єдиний клуб, що виходив у фінал Кубка СРСР, не граючи у вищому дивізіоні.
Кубок повернувся до Донецька, а у 1963 році Шахтар знову вийшов у фінал, але поступився Спартаку — 1:2.
Олег Ошенков працював у Шахтарі до 1969 року, залишивши відбиток на українському футболі. Він помер у 1976 році в Києві, а його зірка була відкрито на Алеї Слави Шахтаря у 2013 році.
