Українська Прем’єр-ліга постійно підкидає теми для обговорення футбольним уболівальникам. Після завершення суперечок стосовно єдиного телевізійного пулу та реформи суддівства розпочався новий сезон футбольних пристрастей – цього разу йдеться про можливу зміну формату елітного дивізіону.
“Чемпіон” розглянув, які варіанти запропоновано учасникам УПЛ, хто ініціює ці зміни в українському футболі та чи дійсно така реформа є необхідною.
Реформа за сценарієм Шахтаря: менше команд – більше конкуренції?
З сезону 2021/22 УПЛ повернулася до традиційного формату з 16 командами. Однак генеральний директор донецького Шахтаря Сергій Палкін ще тоді висловлював занепокоєння з приводу можливості зібрати 16 елітних клубів. Після початку війни обговорення цієї теми зійшло на нівець.
Тема скорочення кількості команд у чемпіонаті знову стала актуальною у травні 2025 року під час зустрічі керівництва УАФ та представників клубів УПЛ. Шахтар виступав за повернення до формату з 12 командами, адже в сезоні 2024/25 донецький клуб не зміг утриматися на лідируючих позиціях, зайнявши лише третє місце.
Проте учасники зустрічі не підтримали ініціативу “гірників”. Питання реформування повернулося в обговорення наприкінці минулого сезону, особливо після заяви Палкіна у травні 2026 року, коли він висловив занепокоєння щодо низького рівня УПЛ.
Спортивний директор Шахтаря Дарійо Срна конкретизував позицію клубу, заявивши, що формат з 16 команд не відповідає ідеалам клубу, а 12 команд є оптимальним вибором.
Президент Шахтаря Рінат Ахметов у своєму інтерв’ю заявив, що всі команди чемпіонату повинні відповідати установленим стандартам.
“Конкуренція породжує якість. Можливо, таких клубів буде не 16, а 18, можливо, не 18, а 20 – це чудово, і це означає, що український футбол рухається в правильному напрямі. Але якщо хтось заплющує на це очі – це недобре. Можливо, потрібно не 16, а менше”, – зазначив президент Шахтаря.
Такі заяви спровокували новий виток дискусій, до яких долучилися керівництво УПЛ та представники інших клубів.
Які формати на розгляді
Ініціативу про скорочення числа учасників чемпіонату далеко не всі клуби сприйняли позитивно. І це зрозуміло: хто захоче голосувати за рішення, яке може підвищити ймовірність вильоту з еліти?
УАФ також не може одноосібно ухвалити таке рішення, особливо в розпал сезону. Наразі клуби розглядають чотири основні варіанти зміни формату, але не кількості учасників.
Перший варіант. 16 команд грають в чемпіонаті у два кола. За підсумками визначаються два учасники єврокубків – чемпіон і срібний призер. Ще одну путівку здобуває володар Кубка України, а четверту розігрують у плейоф за участю команд із 6-го по 9-те місце.
Другий варіант. 16 команд грають в одне коло, після чого формуються дві вісімки. До єврокубків автоматично потрапляють команди, які посіли перше та друге місця, а також володар Кубка України. Четверту путівку розігрують команди, які зайняли 3–5 місця в верхній вісімці та переможець нижньої вісімки.
Третій варіант. Від самого початку команди ділять на дві вісімки, а на другому етапі всі учасники об’єднуються в одну таблицю та грають в одне коло.
Четвертий варіант запропонував Верес. Він нагадує формат чемпіонату Чехії: на початку 16 команд грають в два кола, після чого відбувається поділ на три групи (1–6, 7–10 і 11–16 місця), у яких команди проводять одноколовий турнір.
За словами ведучого програми ТаТоТаке Михайла Співаковського, наразі більшість клубів підтримує гібридний варіант: восени 16 команд грають в одне коло, а навесні діляться на дві вісімки та проводить ще по два кола матчів.
Водночас не виключено, що в підсумку УПЛ залишить чинний формат чемпіонату, адже не всі клуби готові підтримати запропоновані зміни.
“Це ж було вже”
Читач, безсумнівно, згадає про попередні спроби зміни формату в українських чемпіонатах, адже протягом усієї історії формат варіювався від 12 до 20 команд. Тим не менш, незмінно поверталися до класичної двоколової системи з 16 клубами.
Попереднє скорочення учасників до 12 також ініціювалося Шахтарем, а в усіх чотирьох розіграшах у такому форматі чемпіонами стали “гірники” – 2016/17, 2017/18, 2018/19, 2019/20.
Історія, безперечно, має здатність повторюватися, але в даному випадку, мабуть, правильніше говорити про ходіння по колу.
Чесно кажучи, проблеми українського чемпіонату зумовлені не так кількістю команд, як російською агресією.
Через складну безпекову ситуацію клуби не можуть залучати кваліфікованих тренерів та якісних легіонерів. Це під силу лише кільком командам.
Ніхто у світі не придбає телевізійний продукт, якщо невідомо, чи відбудуться матчі і коли вони завершаться.
Альтернативою скороченню учасників могло б стати залучення спонсорів та формування призового фонду в залежності від підсумкового місця в чемпіонаті. Такий механізм міг би стати додатковим стимулом для клубів середняків і посилити конкуренцію. Проте реалізувати таку модель в умовах війни буде вкрай складно – передусім потрібен мир.
У поточній ситуації доцільніше зберегти чинний формат, а не штучно зменшувати кількість учасників. Як показує практика команд, які закрилися, простіше їх закрити, ніж потім відродити. Тож, можливо, зміни формату варто відкласти до мирного часу та уникати повторення помилок минулого?
