Мистецтво в умовах війни: уроки з минулого
50 років тому помер Ман Рей — художник, фотограф, кінорежисер та один з провідних експериментаторів авангарду XX століття. Він перетворив випадковість, абсурд і порушення звичних функцій речей на повноцінний художній метод. Ман Рей у своєму мистецтві належав до дадаїстського руху, який ще під час Першої світової війни відмовився описувати божевільну реальність звичними засобами. Сьогодні подібні механізми можна побачити в українському мистецтві, постраждалому від війни.
Кінокритик Олексій Росовецький вважає, що велика війна трансформує не лише теми мистецтва, а й способи його осмислення.
Велика війна змушує мистецтво сумніватися в самому здоровому глузді. Світ залишається впізнаваним, але звичні речі та жести набувають нового значення, а повсякденне життя починає підкорятися іншим правилам. Здорового глузду вже недостатньо для осмислення цього досвіду; відтак, мистецтво змушене ламати звичні логіки зображення, щоб точніше відобразити реальність, змінену війною.
Реформа сама по собі є закономірною реакцією на дійсність. В умовах Першої світової починає формуватися дадаїзм. Європейська цивілізація, що пишалася своїм раціональним мисленням та науковими досягненнями, раптом виявилася безсила перед масовим знищенням. Для художників проблема полягала не лише у жахах війни, а й у неможливості осмислити це через звичні категорії: світ, що називав себе розумним, перестав таким виглядати.
Дадаїсти відповіли на цю ситуацію, порушивши традиційну художню мову. Замість чіткої композиції і зв’язної мови, з’явився абсурд і випадковість, а звичайні предмети набули нового призначення. Яскравий приклад — «Подарунок» Мана Рея 1921 року: це звичайна праска, до підошви якої прикріплено цвяхи. Користуватися нею за призначенням вже неможливо — побутовий предмет став знаряддям руйнування.
Подібні зміни художньої мови спостерігаються і в українському мистецтві війни. Проте українські художники не є наступниками дадаїзму — пов’язані із проблемами, естетикою та завданнями вони зовсім інші. Війна знову змінює сенс і призначення звичних речей.
Наприклад, у мирному житті вікно пропускає світло, але під час війни його заклеюють навхрест. Дар’я Кольцова у серії «Теорія захисту» перетворює цей вимушений візерунок на художній образ. Орнамент тепер створюється не для естетики, а для захисту — щоб уламки скла від вибухів не завдали травм.
Жанна Кадирова в серії «Тривога» використовує старі декоративні гобелени з ідилічними пейзажами, накладаючи поверх слова “Повітряна тривога”. їй не потрібно зображувати саму ракету; достатньо сигналу, за яким звичне життя миттєво змінюється. У серії «Паляниці» хліб стає символом спротиву: це слово стало мовним паролем, за яким українці відрізняли своїх від росіян. Кадирова знаходить камені, схожі на буханці, стають знак відмови прийняти непроханого гостя.
Леся Хоменко демонструє зміни в самій функції фотографії. Обличчя, зброю та деталі місцевості військових приховують, оскільки необроблене фото може видати ворогу зайві деталі. Війна змінює саму функцію зображення: фото, яке має показувати, замість цього змушене приховувати.
Отже, війна змінює значення звичних речей швидше, ніж мистецтво може створити нові символи. Художники використовують наявну мову — вікно, хліб, фотографії — і демонструють, як війна радикально трансформує повсякденний світ.
Перша світова війна змусила покоління Мана Рея ставити під сумнів нормальність світу, який, здавалося, був розумним. Сучасна війна в Україні сприяє тому, що художники відображають, як логіка війни проникає в звичайне життя, і в цьому, можливий, зв’язок між двома поколіннями митців: коли здоровий глузд втрачає свою адекватність, мистецтво мусить порушувати власні правила, щоб точніше зафіксувати зламану реальність.
Автор висловлює особисту думку, яка не обов’язково збігається з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.
