Кіпіані про Грузію: Спогади про Лобановського, чемпіонат світу в Ужгороді та материнські обмеження при виїзді за кордон

Кіпіані про Грузію: Спогади про Лобановського, чемпіонат світу в Ужгороді та материнські обмеження при виїзді за кордон

Зустріч України та Грузії в Лізі націй

Збірні України та Грузії зустрінуться 17 листопада в рамках Ліги націй.

Обидві команди демонструють невтішні результати, тому очікувати від них чогось надзвичайного не варто.

У такі часи сильно відчувається спогад про минулі перемоги наших народів та великих чемпіонів, які надихали цілі покоління.

Серед них був і Давид Кіпіані.

У радянському футболі, де цінували колективізм і самовіддачу, Давид був справжньою зіркою – він брав на себе всю відповідальність за атакувальні дії. Його яскрава гра нерідко призводила до конфліктів.

***

Грузія – це невеличка, але чудова країна. Усе цікаве тут розташоване зовсім поруч.

Тут можна зустріти великих особистостей.

Не встиг Давид Кіпіані вийти на поле, як до нього вже приїхав тренер збірної СРСР Гавриїл Качалін з пропозицією виступати за них у Москві. Але 17-річний юнак відмовився.

“Мови не могло бути, щоб грати за якусь іншу команду,” – з гордістю казав він.

А ще – це була людина з великим розумом.

Батьки, лікарі за професією, наполягали на тому, щоб Давид отримав освіту юриста, тоді як бабуся відкрила йому світ мистецтва та літератури.

Кажуть, що футбол обирає таких, як він, а не навпаки. Адже у нього чудово виходило – як тут було кинути?

У дитинстві Кіпіані захоплювався грою свого кумира, Слави Метревелі, і коли настав час дебютувати за Динамо Тбілісі у 1971 році, він вийшов на поле замість героя.

Це був не просто старт, а справжня мрія.

Попереду в нього були роки пошуків і самовдосконалення.

Дивно, але Кіпіані остаточно знайшов свій стиль в Україні. Тоді радянське телебачення транслювало міжнародні матчі лише за участю своїх команд, тому аби побачити західний футбол, потрібно було їхати до… Ужгорода, де було доступне угорське телебачення.

Давид Кіпіані в першому сезоні за Тбілісі

Давид Кіпіані в першому сезоні за Тбілісі

У 1974 році, коли Кіпіані зламав ногу, він вирушив на Закарпаття, де закохався у стиль гри Йохана Кройфа.

“Кройф був його ідолом. Потім він довго згадував, що був тренером на полі. І захотів перейняти цю важку ношу,” – розповідав Олександр Чивадзе.

***

Разом вони стали справжнім історичним явищем.

Як могла маленька Грузія зібрати команду, здатну обіграти Ліверпуль 3:0? Це справжня фантастика.

Чивадзе грав ліберо, хоча оборона була побудована в лінію. Він був її метрономом.

Віталій Дараселія та Владімір Гуцаєв на флангах робили ривки, демонструючи швидкість і дриблінг.

Рамаз Шенгелія стабільно реалізовував моменти перед воротами.

Але найголовніше – у них був Кіпіані, який диригував грою, задавав темп та розганяв контратаки. Як Кройф, Платіні чи Зіко, він прагнув бути скрізь. Його блискуче бачення поля і техніка гарантували, що Давид не підведе команду.

Він був першим вільним художником радянського футболу – як вам таке?

З ним грузини могли проходити у єврокубках Інтер,…

Могли обіграти Наполі…

А також здолати Вест Гем.

“У 1981 році в матчі з Феєнордом Кіпіані вразив нідерландців, які запропонували 2,5 млн доларів за нього, але він тільки відмахнувся: “Ви що, мене мама не пустить,” – згадував Чивадзе.

“Коли в Кардіффі британський журналіст подарував йому 20 фунтів, Давид розписався на них і повернув назад: “Тепер ти зможеш взяти за них більше,” – говорили про його характер.

***

Для Союзу це було новим і незвичним, але у 1977 році преса визнала Кіпіані найкращим гравцем країни.

Лише Валерій Лобановський не поділяв цієї думки.

Вони були як два полюси футболу, що бачили гру по-різному. Кіпіані гарував у команді, проте результат залишався незмінним.

Кіпіані конкурував за місце в старті збірної з Леонідом Буряком

Кіпіані конкурував за місце в старті збірної з Леонідом Буряком

На Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі Лобановський так і не випустив Кіпіані, позбавивши його шансів на медаль:

“На початку були образи і сльози. Це був великий удар по самолюбству! Але зараз я вже не відчуваю жодної образи,” – зізнавався Кіпіані.

“Лобановський – великий професіонал. Те, що він взяв мене до Монреалю і не поставив у склад, було політичним рішенням. Я знав, що сказали: “В збірній має бути один кавказець.” Тому він мене взяв, хоча я не підходив під стиль команди,” – зазначав він.

Суперництво було справді сильним!

Динамо вигравало багато, але Кіпіані з Тбілісі став чемпіоном у 1978 році та виграв два Кубки у 1976 і 1979 роках.

А у 1981 році грузини обіграли НДР-івський Карл-Цейсс 2:1 і стали другою радянською командою після Києва, яка завоювала єврокубок.

Той матч коментував Коте Махарадзе – родич Кіпіані по матері та його сусід.

А близький друг Буба Кікабідзе слухав трансляцію по радіо, перебуваючи на гастролях в Африці.

Це велике, але дуже талановите село.

***

Можливо, він грав би довше, якби судді хоча б іноді його берегли.

“Пам’ятаю, Давид сказав: “Помацай мою ногу. Ось так проведи рукою.” Я провів – і мені стало страшно, нижче коліна – суцільні горби! Уявляєте, як його били?” – згадував легендарний Міміно.

Остаточний фатальний удар стався у 1981 році, коли захисник Реала Анхель Гарсія зламав Кіпіані гомілку.

Часу на відновлення вистачало, але Лобановський з Бесковим, які тоді очолювали збірну, вирішили не ризикувати і не взяли його на ЧС-1982.

Кіпіані, гордий як завжди, заявив: “Якщо мене навіть немає серед 40 найкращих у 30 років, то якого сенсу продовжувати? Я мріяв зіграти на чемпіонаті світу. Це мрія всіх футболістів. Шкода,” – підсумував він.

І… залишив футбол. На піку слави – і пішов до прокуратури Тбілісі!

Остаточний рахунок – 115 голів за клуб та збірну.

Погане, дуже погане рішення…

Разом зі смертельною аварією Дараселії це стало кінцем епохи потужного Тбілісі. Далі почався довгий спад.

У 1984 році Кіпіані змушений був очолити команду, мовляв, рятуй республіку, але це вже була не та блискуча історія.

Дато уникнув Першої ліги, але Динамо виглядало посередньо, а його особисте життя сповнилося ганьбою через розлучення, але потім його повернули голосуванням гравців – справжня Санта-Барбара.

“Він був неймовірно дотепним. Міг вийти на сцену і заспівати будь-яку пісню – ми не могли повірити! А ще він вільно говорив англійською. Нонсенс для тих часів,” – згадував захисник чотирьох збірних Ахрик Цвейба.

Поділитися

Один коментар до “Кіпіані про Грузію: Спогади про Лобановського, чемпіонат світу в Ужгороді та материнські обмеження при виїзді за кордон”

  1. О, це просто казка! Грузія, Лобановський та Ужгород – складні комбінації для шаленого футбольного тилу. Мабуть, тепер ще й з материнськими обмеженнями всім буде важче: за кордон-то не просто так, ще й з купою спогадів. Чи не пора вже зробити футбол спортивним паспортом для мами?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісімнадцять − п'ять =