Однією з характерних рис більшості вуличних трас, особливо в Монте-Карло, є неймовірна близькість стін, що робить навіть найменшу помилку пілота небезпечною. Регулярно кілька гонщиків закінчують заїзди достроково через власні помилки.
Проте, незважаючи на те, що статистика минулих років звикла глядачів до частих сходів з дистанції, особливе місце в історії автоспорту займає Гран-прі Монако 1996 року – гонка, яка стала найменш чисельною в історії Формули-1.
Перед стартом
У сезоні 1996 року домінувала команда Вільямс. Новий болід, створений з участю Едріана Ньюї, виступав на надзвичайно високому рівні, а основними претендентами на титул були двоє напарників – Деймон Гілл, який нарешті отримав свій шанс, та чинний чемпіон американської серії CART Жак Вільньов, який дебютував у Формулі-1.
Єдиним, хто намагався бодай якось “стривожити” лідерів, був Міхаель Шумахер, який нещодавно перейшов до Феррарі. Проте, на трасі в Монте-Карло німець несподівано завоював поул-позицію.
Стартовий склад Гран-прі Монако 1996
Скріншот з хайлайтів на офіційному каналі Формула-1 у YouTube
Зважаючи на те, що на вузьких вулицях князівства обганяти вкрай складно, старт з першого місця дає надзвичайно високі шанси на перемогу. Пілотів на стартових позиціях нижче третьої зазвичай не сприймають серйозно. Проте, не слід забувати, що француз Олів’є Паніс, виступаючи за команду Ліж’є, стартував з 14-го місця.
Інші значущі стартові позиції: Деймон Гілл – 2, Девід Култхард – 5, Жак Вільньов – 10, Джонні Герберт – 13.
Мокрий старт
Раніше перед стартом гонки проходила тренувальна сесія “варм-ап”, проте на Гран-прі Монако 1996 року їх було дві – через дощ команди отримали можливість переналаштувати боліди під мокрий асфальт.
Під час додаткової підготовки пілот “Макларена” Девід Култхард стикнувся з проблемами візора, який сильно запотів. В результаті, на старт основного заїзду шотландець вийшов у запасному шоломі Міхаеля Шумахера.
Девід Култхард у запасному шоломі Міхаеля Шумахера на Гран-прі Монако 1996
Інтернет
Перед стартом, незважаючи на те, що дощ вже припинився, на трасі залишалося багато води. Після першого кола з 22 машин у гонці залишилося лише 16.
Серед шести, хто зійшов з дистанції, був і Міхаель Шумахер, який намагався здобути першу перемогу за Феррарі, але через помилку зачепив стіну.
Також достроково фінішував Йос Ферстаппен, який ризикнув встановити колеса для сухої погоди. Його Arrow не була конкурентоспроможною, але в тих умовах це могло стати його шансом на успіх. Разом з ними зійшли Рубенс Баррікелло, Педру Ламі та Джанкарло Фізікелла, а Андреа Монтерміні не стартував, адже розбив машину ще на розігрівальному колі.
“Потяг” імені Едді Ірвайна
Далі гонку завершили Рікарду Россет, Укіо Катаяма та Педру Дініс. Якби в сучасній Формулі-1 на трасі з’явилася машина безпеки, боротьба тривала б далі. Після цього ситуація на трасі, що висихала, стала більш стабільною.
Деймон Гілл почав поступово відриватися від всіх гонщиків. Два пілоти Бенеттон – Жан Алезі та Герхард Бергер – впевнено їхали на другій та третій позиціях. А четвертим рухався Едді Ірвін, котрий, хоч і не мав високого темпу, спокійно утримував позицію, створивши так званий “потяг”.
Паровоз Едді Ірвайна
Скріншот з хайлайтів на офіційному каналі Формула-1 у YouTube
На десятому колі Бергер заїхав у бокси. Спочатку здавалося, що австрієць вирушив на ранню дозаправку, але виявилося, що його машина мала проблему з коробкою передач, що перемістило Ірвайна на третю позицію.
Тим часом Хайнц-Харальд Френтцен, який їхав за ним, намагався прорватися вперед, атакуючи в кожному повороті. Проте, на цій вузькій трасі знайти місце для атаки було вкрай складно, і врешті-решт німець зламав своє переднє антикрило, відкотившись назад.
Тим не менше Олів’є Паніс зміг продемонструвати свій талант, обганяючи Мартіна Брандла, Міку Хаккінена та Джонні Херберта.
Хвиля піт-стопів
На трасі, де обганяти складно, стратегія відіграє величезну роль – піт-стоп стає основним “інструментом” для зміни позицій. На висихаючій трасі критично важливо вчасно перейти на “сліки” – шини для сухої погоди.
Лідер гонки Деймон Гілл на піт-стопі
Скріншот з хайлайтів на офіційному каналі Формула-1 у YouTube
Після всіх пригод із поломкою антикрила Френтцен вже відставав. Проте його темп на “гладких” шинах дав сигнал іншим гонщикам: “Час”. Першими в бокси заїхали Ірвін, Паніс та Мартін Брандл.
Таким чином, Едді зберіг свою позицію попереду групи переслідувачів, продовжуючи “дратувати” суперників, а Олів’є – відіграв три позиції, ставши третім.
Не слід забувати, що перехід на “сліки” завжди пов’язаний з ризиком, навіть якщо основна траса суха, на асфальті може залишатися вода. Жертвою цього став Брандл – він послизнувся й розбив свою машину, залишивши в гонці 11 учасників.
Олів’є Паніс проти Едді Ірвіна
У подібних ситуаціях команди-середняки зазвичай втрачають позиції, але того дня Паніс летів у темпі Гілла і дуже швидко наздогнав Ірвайна. Різниця в їхньому темпі була настільки великою, що маршали навіть помилково вивісили синій прапор.
Ірландець не реагував на сигнал, але це не за
