Груповий етап будь-якого турніру – це період, після якого важливо стримуватися в оцінках. Після групового етапу ЧС-2022 Аргентина, у кращому випадку, уникла потрапляння в категорію “повний провал”, а іспанці виглядали чудово. І де ж вони завершили турнір? Для португальців невиразний початок Мундіалю, скоріше, став добрим знаком: вони виграли Євро-2016, не здобувши жодної перемоги в групі.
Зараз акцентуємо увагу на тих, хто не зміг пройти далі, та на рекордсменах. Знаєте, про який народ згадуватиметься в цих підсумках найчастіше? Мабуть, навіть із 48 спроб не вгадаєте.
ТЕНДЕНЦІЇ
Груповий етап, з якого до плейоф виходять 2/3 учасників – це дуже погано
Критика етапу на 48 команд зосередилася на непрезентабельності багатьох із них. Гаїті, Кюрасао – багато хто думав, що всі проблеми обмежуються тим, що деякі команди пропускатимуть по десять м’ячів. Виявилося, що таких команд набагато менше, ніж очікували, але конкурентних матчів стало замало.
І не лише Алжир з Австрією. Австралія та Парагвай, наприклад, мали по три очки після двох турів. Обидві команди розуміли, що нічия виводить їх обох у плейоф, а ось поразка з великою ймовірністю поховає їхні шанси – й зіграли 0:0. Це не можна назвати договірним матчем, але це схоже на “хіхонську ганьбу” – гру, в якій результат влаштовує обидві команди.
Зараз, враховуючи, що й третєю стає хтось із іншої групи, драми на зразок 1982 року не очікується. Але це не знімає проблеми з недостатньою видовищністю, принаймні, третього етапу.
Головне, що ФІФА не вчиться на помилках. Все це вже було в дев’яностих, коли до плейоф виходили 16 команд із двадцяти чотирьох – тоді нічиї, які влаштовували всіх, влаштовували ірландці з нідерландцями, румуни з аргентинцями, колумбійці з німцями. Це не буквальне угоду, але так само антиспортивно.
Старим тут місце
Цікаво вийшло: рекорд віку для головних тренерів за всю історію ЧС оновлювався тричі. Уже в матчі відкриття його встановив Уго Брос, який народився в 1952 році, а за лічені години рекорд побив чех Мірослав Коубек, який народився в 1951-му. Щонайменше до наступного чемпіонату триматиметься рекорд Діка Адвоката, який з’явився на світ у Гаазі в 1947-му.
Це при тому, що професія тренера збірної раніше вважалася “пенсіонерською” – такою, на яку йдуть наприкінці кар’єри. Нас, українців, це має дивувати найменше. Мірча Луческу був за кілька вдалих ігор від того, щоб привести збірну на ЧС у 80 років. Беззаперечні успіхи дель Боске та Ліппі задали тренд, та й сучасна медицина дозволяє зберігати бойову форму до дедалі більшого віку.
Чи є місце азіатам?
З 12 збірних, що вибули, сім представляють азіатську конфедерацію. Це багато, особливо якщо врахувати, що загалом їх було дев’ять. Власне, з цього континенту не пройшов ніхто: “вижили” лише Австралія та Японія.
Зважаючи на те, що азіати значну частину ігор програли з розгромним рахунком, виникає питання щодо нерівномірності квот.
Провал груп
Перш ніж говорити про Уругвай, Мессі, Роналду, давайте згадаємо про команду, яка нагадала всім, що з будь-якого дна можуть постукати.
Швеція – Туніс
Інтернет
Туніс привіз на чемпіонат світу Сабрі Лямуші. Програв шведам 1:5 і був звільнений. “Орли Карфагена” увійшли до рідкісного списку, який поповнюється дуже повільно навіть на таких рідкісних турнірах. Заміна тренера під час ЧС відбулася вперше у XXI столітті, а попередніми такими героями були… ті ж тунісці.
Хенрік Касперчак на французькому ЧС, Бум Кун Ча у збірній Південної Кореї та Карлос Паррейра у збірній Саудівської Аравії – ось, разом із Лямуші, весь список жертв, яких вигнали, не дочекавшись кінця навіть такого короткого турніру. Лямуші звільнили “з особливим цинізмом” – після однієї гри.
При цьому у цій відставці є й позитивна сторона. Як я писав у презентації Саудівської Аравії: “Звільнення Ренара за два місяці до ЧС стало однією з головних сенсацій фінальної стадії підготовки до турніру”. Тренер виграв усі вирішальні матчі, але його звільнення було неадекватним.
Можливо, у Ренара буде шанс проявити себе на Мундіалі, адже його взяли на решту матчів. Але навіть він не зміг повернути команду в гру: Туніс програв Японії 0:4, Нідерландам 1:3 та покинув турнір.
Найсмішніше, що відбіркову групу “орли Карфагена” пройшли впевнено – 9 перемог і одна нічия в десяти матчах. Це демонструє, наскільки відбір і сам ЧС – різні змагання, і Лямуші все-таки заслуговував на другий шанс.
Розчарування групи
Але одна справа, коли провалюється слабка команда, і зовсім інша – коли вилітає команда з капітанами Барселони та Реала.
Чемпіонат світу з футболу вигравали всього вісім команд. До відсутності італійців ми вже починаємо звикати, але й у 1/16 потрапили лише шість команд з зірками на емблемах. З дистанції зійшов перший чемпіон, він же багаторазовий чемпіон, він же господар наступного ЧС – Уругвай.
Не вірте тим, хто говорить, що у “селесте” слабкий склад. Капітани Барселони та Реала, та й з Атлетіко є зірки. У країні з населенням у 3 мільйони не було чудового складу. Вона була колективом, в якому кілька класних гравців оточували допоміжні.
Детально про провал уругвайців написано в окремому матеріалі, але побоювання з анонсу підтвердилися: уругвайці ніколи не цікавилися, яким способом досягається результат.
Тренер групи
Щодо суперника. Після подвигів Кабо-Верде дуже багато говорять про воротаря Возінью, але це приклад мема, який вийшов із-під контролю. Воротар наприкінці кар’єри отримав свою зоряну годину, але його рятувати доводилося нечасто.
В “акул” склалася акуляча оборона. Педро Лейтан Бріту на прізвисько “Бубішта” – ви заслуговуєте на підписників.
Бубішта
Інтернет
Уругвай у групі поступився збірній 600-тисячної країни, і цей провал став беззаперечним.
“Джокер” групи
Німеччина виглядає абсолютно не готовою до великих звершень. Вона привезла посередню команду: Лерой Сане не потрапив на ЧС у 2018-му, але став у 2026-му. Ця команда грає слабо, а дивні рішення тренера Нагельсманна лише погіршують ситуацію.
Але знайшовся герой, який переламував хід ігор. Деніз Ундав, навіть проти Еквадору, міг врятувати нічию, а дублем проти “слонів” перетворив поразку на перемогу. Деніз розкрився як зірка на ЧС із вражаючим злетом кар’єри.
