Епідемія сміху в Танганьїці: незвичний випадок на початку 1960-х
На початку 1962 року в Танганьїці, поруч з озером Вікторія, сталася незвичайна подія: учні місцевого інтернату почали нестримно сміятися. Спочатку це виглядало як безневинна забавка, але ситуація швидко перетворилась на тривожну та хаотичну.
Деякі студенти сміялися лише кілька хвилин, тоді як інші сміялися годинами і навіть днями. З’явилися також випадки затяжного плачу, паніки і безпорадного бігання по шкільному двору. Ця незвична поведінка швидко охопила усю школу, в результаті чого адміністрація була змушена закрити навчальний заклад після декількох тижнів безуспішних спроб вирішити проблему. Після того, як учні повернулися додому, епідемія сміху поширилася на сусідні села та школи, вражаючи понад 1000 осіб у радіусі 160 кілометрів. Хоча жоден з учасників не загинув, ця подія тривала близько 18 місяців і отримала назву “Епідемія сміху в Танганьїці”.
Розслідування спалаху
Медичні бригади з усієї Східної Африки розпочали розслідування цього спалаху. Лікарі, такі як А. М. Ранкін і П. Дж. Філіп, відвідали школу в Кашаші, де почалось незвичне явище, щоб з’ясувати причини дивацтв — чи можливо, це викликано інфекцією, отруєнням або токсичними речовинами. Проте проведені аналізи, включаючи люмбальні пункції та бактеріологічні дослідження, не виявили жодних ознак захворювання.
Дослідники також звернули увагу на джерела їжі та води. Вони ретельно перевірили “пошо” — традиційну страву з кукурудзяного борошна, проте учні не виявляли симптомів, що характерні для харчового отруєння. Згідно зі звітом лікарів 1963 року, жодних сторонніх насінин у зразках кукурудзи не виявлено, а токсичний харчовий фактор не пояснив би поширення ознак хвороби.
Виключивши фізичні причини, дослідники охарактеризували випадок як “масову істерію” — термін, що у той час часто використовувався для опису колективних психологічних явищ.
Порівняння з історичними випадками
Науковці провели паралелі з історичними явищами, зокрема, описаними в середньовічній Франції, Італії та Німеччині, де спостерігалися подібні випадки, коли групи людей нестримно танцювали. Дослідники згадали й про випадки в Китаї, пов’язані з психічними станами, які викликані соціально-культурними страхами. Такі порівняння свідчили про те, як у колоніальний період вчені сприймали не західні народи як емоційно нестабільні.
У 1964 році психіатр Бенджамін Кагва провів додаткове дослідження епідемії. Проте деякі з його висновків піддаються критиці за відображення расових упереджень епохи колонізації. У першій половині XX століття колоніальні теорії стверджували, що африканці переживали психологічні труднощі через західну освіту та політичні зміни. Ці тези часто використовувалися для легітимації колоніального контролю.
Час спалаху епідемії також підсилив ці стереотипи, адже Танганьїка тільки нещодавно здобула незалежність від Великої Британії. Деякі дослідники припустили, що соціальний та політичний стрес могли сприяти розповсюдженню симптомів. Проте сучасні фахівці переважно уникають терміна “масова істерія” через його історичні наслідки та відсутність наукової точності.
Сучасний погляд на явище
Сьогодні більшість спеціалістів використовують терміни “масова психогенна хвороба” або “масова соціогенна хвороба”. Вони описують швидке поширення реальних фізичних симптомів серед груп людей без будь-якої виявленої біологічної причини. Дослідження таких випадків ведеться з перспективи психології, епідеміології та соціальної поведінки, без урахування расових чи культурних передумов.
Епідемія сміху в Танганьїці залишається одним із найбільш незвичайних психологічних феноменів в історії, демонструючи, як стрес, страх і групова динаміка можуть сильно впливати на цілі громади. Цей випадок також показує, як медичні пояснення формуються під впливом суспільних переконань та уявлень свого часу.
