Вшанування Джузеппе Меацци в Італії
Щороку 23 серпня Італія згадує Джузеппе Меаццу.
Перша велика зірка італійського футболу з’явилася на світ цього дня у 1910 році, коли футбольна гра тільки почала набувати популярності на континенті – перед двома світовими війнами.
Винятково технічний та спритний, він грав так, ніби знав, як буде еволюціонувати футбол у наступні десятиліття.
Безумовно, Меацца був одним із найкращих гравців світу 1930-х років.
А після своєї смерті його ім’я стало носінням головного стадіону країни, де виступають Інтер та Мілан.
Легендарніше вже не буває.
Як потрібно грати у футбол, щоб культовий стадіон країни назвали твоїм ім’ям? Якою особистістю потрібно бути? В чому секрет?
Хоча відповісти на це питання непросто, одна річ очевидна – потрібно бути сином свого часу. Джузеппе Меацца втратив батька на фронтах Першої світової, як і тисячі інших італійських хлопчиків. Він імпровізував м’ячі з ганчірок і грав із дітьми на кривих вуличках міланського передмістя. У матчах часто завершувалося все, коли з’являлася калюжа. Його дриблінг мав бути вкрай обережним.
Як і в багатьох його однолітків, його мати, донна Ерсілія, яка торгувала овочами на ринку, не могла купити синові навіть взуття, а порою навіть прогодувати.
Коли в 14 років Меацца прийшов на перегляд до школи Мілана, його відхилили через надмірну худорлявість. Проте Інтер з дивом прийняв його.
Це була доля.
Навіть у 16 років Джузеппе важив лише 40 кг, але кожен уболівальник, який приходив на матчі, бачив у ньому свого сина, друга, сусіда. Він став частиною свого поневоленого народу.
***
Стадіон потребував вражаючого дебюту. Не просто гола, а історії, яка б передавалася з покоління в покоління.
Меацца був помічений тренером молодіжної команди Арпадом Вейсом, “Гвардіолою 1930-х”, якого згодом нацисти знищили в концтаборі.
Коли у вересні 1927 року Вейс вперше включив молодого гравця до складу, ветеран Леопольдо Конті засміявся: “Ми тепер з дитячого садка гравців набираємо?”
Балільєю в ту пору називали дитячу фашистську організацію в Італії – щось на зразок радянських піонерів. І це ім’я також до нього приклеїлося.
У своєму дебютному матчі за Юніоне Спортіви “Балілья” він забив двічі, а в сезоні наколотив 11 голів, хоча вага його ще становила 50 кг, тому керівництво Інтера змушене було перевести його на стейкову дієту, аби Меаццу не задувало вітром.
У своєму другому сезоні Джузеппе забив уже 33 м’ячі.
А у чемпіонаті 1929/30, дебютному офіційному розіграші Серії А, забив 31 раз і став першим капоканоньєре.
***
Три голи за Інтер Меацца забив, коли йому ще не виповнилося 23 років. Це був рекорд! Але для стадіону цього було замало.
Емоції й напруга матчів – ось що потрібно.
Меацца забив двічі в дебютному матчі за Італію проти Швейцарії (4:2), коли гра не йшла, а публіка свистіла на своїх.
Через три місяці, в травні 1930 року, він привів Скуадру Адзурру до історичної перемоги 5:0 над потужною Угорщиною, оформлюючи хет-трик. Оскільки він був єдиним міланцем у команді, він вийшов з поїзда один, а на вокзалі його чекав 20-тисячний натовп.
Військові поразки, бідність, розруха наклали відбиток. Через футбол Італія компенсувала свої невдачі, намагаючись взяти реванш.
І саме у випадку з Меаццою це було найбільше.
“Його присутність означала, що ми розпочинали матч за рахунку 1:0”, – зізнався тренер збірної Вітторіо Поццо.
У “Битві при Гайбері” 1934 року, коли “м’яснику” Луїсу Монті англійці зламали ногу вже на 2-й хвилині, лише два прохід Меацци врятували Скуадру від ганьби (2:3). Це було жорстоке видовище. Навіть сер Стенлі Меттьюз зізнався, що не бачив нічого такого.
За кар’єру Меацца забив 284 голи за Інтер і 33 – за Італію, але справа не лише в цьому. Врешті-решт, Джіджі Ріва побив національний рекорд ще за життя Пепіна.
“Молодець, він забив багато голів Туреччині й Кіпру. Напевно, мої були трішки важливішими”, – іронізував той.
***
І, звичайно, він виграв два чемпіонати світу.
І як він їх виграв?
Стиль футболу Меацци нагадував те, що згодом демонстрували Пеле, Ейсебіу, Бест, Марадона, Баджо.
Він жив слаломними проходами крізь захист; чудово бачив поле і віддавав безліч гольових; був першим технарем ліги, де ще не вигадали карток, а в складах домінували гренадери.
Його фірмовий прийом – обіграти воротаря й закотити м’яч у порожні ворота, як пізніше робив Роналдо.
І, як Феномена, його також били.
Меацца став “стадіоном”, бо невтомно робив вигляд, що не відчуває болю.
“Одного разу я бачив, як він зробив неймовірне: вистрибнув на два метри, зупинив м’яч у повітрі і з ним приземлився. М’яч був ніби приклеєний до ноги. Потім він перекинув здивованого захисника і побіг далі забивати”, – не міг повірити своїм очам інтелектуал Луїджі Веронеллі.
Більше того, в збірній Італії Меацца демонстрував немислиму в ту епоху тактичну зрілість. Тренер Поццо відправив його, центрфорварда, у півзахист – організовувати контроль м’яча.
Весь свій технічний арсенал, бачення та швидкість Пепін вкладав у голи інших гравців на двох поспіль Мундіалях.
На ЧС-1934, наприклад, він віддав переможні паси у чвертьфіналі, півфіналі та фіналі.
На ЧС-1938 – забив єдиний гол у матчі з Бразилією з пенальті. Комедія! Меацца намагався встановити м’яч, тримаючи його однією рукою, адже в нього порвалася резинка на штанах. Воротар Селесао Вальтер від сміху плакав.
***
Та історії подібного типу теж роблять стадіони великими.
Футбол – це народна гра, а натовп обожнює анекдоти, а не опери.
Меацца давав їм у надлишку.
У 1933 році воротар Ювентуса Джамп’єро Комбі уклав парі, що Джузеппе не заб’є ані “черпачком”, ані в пусті ворота, обігравши його перед цим. І що ви думаєте? Він виконав ці маневри менше ніж за півгодини. Вражений, Комбі покинув ворота, щоб потиснути Меацці руку.
Або телеграма від Беніто Муссоліні перед фіналом ЧС-1938: “Ви переможете або помрете”. Меацца не злякався, а став лідером Скуадри “за життя”.
І знамените захоплення танго, вечірками і борделями – без них Пепін не став би “стадіоном”.
Поки інші тренувалися, він лише прокидався в незнайомій обстановці на іншому кінці міста.
Талант такого масштабу не потребував підготовки, уявляєте?
У Gazzetta dello Sport тих років писали, що перед матчем з Юве тренери Інтера не могли знайти Меаццу, поки не відправилися в найбільший бордель міста, де він лежав п’яний і щасливий.
“Це була найкраща ніч! Я почуваюся, як лев”, – кричав він, поки його тягнули на стадіон, де от-от мала розпочатися гра.
А що далі? Меацца прийшов до тями, забив двічі, а потім знову повернувся до борделю, звідки його і привезли!
Натовп шаленіє.
Тренери навіть дозволяли йому курити, хоча всім іншим це забороняли.
Меацца також став першим футболістом у світі, який підписав багато персональних рекламних контрактів – просував парфуми, модний одяг, стейки.
“Моє щастя, що жив я поруч зі стадіоном. Одного разу на дербі я запізнився. Тренер і партнери сердилися. Я чув, як у коридорі директори говорили: “Ми розберемося з ним після матчу”. На щастя, я забив тричі, і вони все забули”.
***
Трагедія, коли щастя зраджує героя-гульвіса, також важлива частина історії “стадіону”. Меацца впав у безодню у 1939 році.
Шкідливі звички й важкі травми призвели до серйозної закупорки судин у нозі. Він не міг нормально ходити й казав, що у нього “зам
