Новий погляд на класику: інтерв’ю з перекладачкою Роксаною Шевчук
Журналістка “Гал-інфо” поспілкувалася з перекладачкою Роксаною Шевчук про нові переклади класичних творів, їхній вплив на сучасну мову та читача, а також про межі осучаснення тексту і збереження авторської задумки.
Роксана Шевчук працює над перекладом книжок вже близько трьох років. Вона здебільшого перекладає класичну літературу, хоча іноді береся й за сучасні твори. Однією з її останніх робіт стала автобіографія Агати Крісті, над якою вона працювала близько чотирьох-п’яти місяців.
Цей переклад, за словами Роксани, є особливим, адже українською мовою автобіографії письменниці досі не було. “Це перший переклад автобіографії Агати Крісті українською. Хоча книга була написана давно, ніхто не брався за її переклад. Це була незаповнена ланка, яку вдалося закрити”, – зазначила вона.
Ситуація з художніми творами, що вже мають українські переклади, має свої нюанси. Як говорить перекладачка, тут важливу роль відіграють авторські права. Поки твір захищений, його переклад і видання залежать від конкретного правовласника. Однак після закінчення терміну захисту твір може бути виданий без зайвих узгоджень.
В цей час, пояснює Роксана, з’являється можливість для нових видань одного й того ж класичного твору.
Проте новий переклад не завжди свідчить про те, що попередній був поганим. Різні перекладачі по-різному відчувають текст, відображаючи зміни в мовному та суспільному середовищі. “Переклади завжди будуть відрізнятися, адже це вже інша людина з іншим баченням і соціальним контекстом”, – пояснює вона.
Однією з причин появи нового перекладу може стати нова хвиля інтересу до твору, наприклад, після екранізації. Такий переклад може допомогти привернути увагу до класики. “Багато творів – це те, до чого повертаєшся знову й знову. З часом з’являється попит на нові видання. Людям необхідна нова інтерпретація, і так вони можуть відкривати для себе класику”, – зазначає Роксана.
Проте, на її думку, перекладати один і той самий твір кожні кілька років не завжди доцільно. Відоме в перекладознавстві висловлювання говорить, що “кожне покоління має мати свій переклад Шекспіра”. Це пов’язано зі змінами в мові, світі та сприйнятті текстів.
Отож, новий переклад класики – це не просто оновлення слів. Перекладач повинен знайти баланс між сучасною мовою і атмосферою епохи, в якій був написаний твір. “Неможливо абсолютно дотримуватися старої форми, але важливо зберегти тональність. Хочеться оновити мову, зробити її ближчою до читача, але все ж зберегти відчуття часу”, – зазначає вона.
Роксана вважає, що сучасний сленг не завжди доречний у класичних творах. Надмірне спрощення мови може порушити контекст епохи. “Найголовніше – не дати читачеві відчути, що це цитата з англійської. Вона має звучати природно, ніби злетіла з вуст персонажа”, – підкреслює вона.
Коли точного відповідника немає, перекладач може передати зміст іншими словами, компенсуючи втрачену деталь. “Важливо зберегти ритм тексту та загальне відчуття. Перекладач має залишатися непомітним, а в центрі уваги завжди повинен бути автор. Це має звучати як Агата Крісті, а не я”, – резюмує Роксана Шевчук.
