«Чемпіон» розповідає про одне з найскандальніших, найяскравіших та найзагадковіших протистоянь в історії боксу. Це захоплююча історія, сповнена запитань, на які так і не знайдено відповіді.
Коли з генетикою не посперечаєшся
Спочатку його звали Чарльзом. Мати роками стверджувала, що він народився в січні 1928 року, а не 8 травня 1932 року, як загальноприйнято вважати. Проте в літньому віці вона могла переплутати деталі, адже молодість її була важкою та виснажливою.
Юною дівчиною Елен Баркен вийшла заміж за Тоуба Лістона, орендаря бавовняної плантації в містечку Форрест-Сіті, штат Арканзас. Чоловік зловживав алкоголем і не вмів вести бізнес. Тоуб став батьком 15 дітей у першому шлюбі, а в другому — з Елен — ще десяти.
Чарльз був передостаннім сином Тоуба, який вважав дітей безкоштовною робочою силою. Вони змушені були працювати по 10 годин на день, живучи в злиднях і носивши лахміття, оскільки батько всі гроші витрачав на випивку. В родині панував страх, і за будь-який проступок дітей карали батогом.
Зрозуміло, що в 13 років Чарльз втік до Сент-Луїса разом з матір’ю, де й отримав прізвисько Соні (Sonny — синок). Але, на жаль, генетика не поступилася: Чарльз успадкував не лише зовнішність батька, а й його найгірші риси характеру.
У підлітковому віці він став відзначатися зухвалістю та агресією. Незабаром після переїзду Лістон став грозою округи з перспективою опинитися за ґратами.
І це зрештою сталося.
У 17 років він отримав термін за пограбування бензоколонки. Проте тут йому пощастило. Під час відбування терміну на нього звернув увагу католицький священник Патер Алоїс, котрий побачив, як Лістон з розгніваністю працює над боксерською грушею.
“Навколо нього ніби утворилося поле небезпеки, і навіть я відчув страх, сказавши собі, що ця людина — з пекла “
Священник зробив усе, щоб Лістон достроково вийшов на волю і почав усерйоз займатися спортом. Його сподівання виправдалися: новачок швидко став одним із найсильніших любителів у США, вигравши кілька національних турнірів, у тому числі «Золоті рукавички». А в 1953 році він став професіоналом.
Містер Марнославство
У 1953 році Мохаммеду Алі було лише 11 років, і його життя складалося цілком благополучно. Хоча між ним і Лістоном є кілька паралелей. Алі також спочатку носив інше ім’я — Кассіус Клей.
Його батько малював вивіски в Луїсвіллі, а мати прибирала в домах багатіїв, тому родина не бідувала. Кассіус, якщо і працював у підліткові роки, то лише для кишенькових грошей.
Відома історія: на другий день його велосипед вкрали. Він поскаржився поліцейському Джо Мартіну і пообіцяв, що, якщо впіймає злодія, поб’є його безжально. Правоохоронець відповів, що спочатку варто навчитися битися.
Мартін, колишній боксер-аматор, працював з юними боксерами. Незабаром Клей прийшов до його секції. Легенда каже, що не заради помсти за крадіжку, а тому, що він побачив програму з вихованцями Мартіна і вирішив, що, займаючись боксом, зможе стати знаменитим. У ньому заговорило марнославство, також успадковане від батька.
Через півтора місяця, освоївши джеб, Кассіус виграв свій перший бій і заявив у телекамеру, що скоро стане найкращим бійцем. Він не раз стверджував, що стане навіть крутішим чемпіоном, ніж легендарний Джо Луїс, який царював у важкій вазі з 1938 до 1950 року.
Містер Зло
На той час Лістон уже два роки володів поясом чемпіона світу за версією Всесвітньої боксерської асоціації (WBA). Це не подобалося американцям. Його репутація останнім часом не справляла позитивного враження.
Лістон мав проблеми з законом і вважався підконтрольним гангстеру Френку Карбо, який «курував» професійний бокс. Подейкували, що Лістон був замішаний у вбивствах. Про його жорстокий характер ходили легенди.
Джонні Тако, тренер Лістона, говорив, що серед боксерів він нагадував «дикого вовка серед домашніх собак». ЗМІ стверджували, що у нього фактично не було справжніх друзів, і ніхто не хотів спарингувати з ним.
“Раніше я розбивав голови на вулицях, і за це мене саджали. Тепер я знову розбиваю голови, але мені за це платять великі гроші.”
У очах американців Лістон став втіленням Зла. Однак як боксер він був унікальним. При зрості 186 см мав розмах рук 213 см та кулаки об’ємом 38 см. Бив немов молотом, особливо лівою рукою, незважаючи на класичну стійку. Експерти вважали, що йому не вистачало школи, але він мав чудову витривалість.
На шляху до чемпіонського титулу Лістон програв тільки один бій із 36 — і то випадково. Його суперник Марті Маршалл довго уникав ударів, а коли Лістон розсміявся над його кумедною мімікою, розслабився і пропустив удар.
Згодом Лістон взяв реванш у Маршалла двічі — спочатку нокаутував його, потім переміг за очками. Найбільше вразив розгром, який восени 1962 року він учинив чинному чемпіону світу Флойду Паттерсону. Технічний Флойд намагався кружляти навколо претендента, але вистачило 126 секунд: два удари — і чемпіон звалився. У реванші це зайняло 130 секунд.
«Настирлива муха» та «великий ведмідь»
Поєдинок за звання абсолютного чемпіона світу між Соні Лістоном і Кассіусом Клеєм відбувся 25 лютого 1964 року в «Конвеншн-холі» у Маямі-Біч.
Фаворитом матчу вважався чинний чемпіон, який отримав удвічі більше грошей (1,3 млн доларів). 43 з 46 опитаних журналістів прогнозували перемогу Лістона.
“Єдине змагання, в якому Клей може обігнати Лістона, — це читання словника.”
Один із трьох, хто проголосував за Клея, прокоментував свій вибір:
“Клей переможе, бо може рухатись назад швидше, ніж Лістон уперед.”
Статус олімпійського чемпіона додавав 22-річному Клею ваги. Його боксерський арсенал вражав: феноменальна реакція, легкість рухів, швидкість рук, пластичність і техніка.
Однак людям було важко повірити, що цей юнак зможе перемогти злісного та жахливого Лістона на піку кар’єри. 10-річний досвід професійних боїв і нокаутуючий удар на думку багатьох переважали аргументи претендента.
Клей провів попередній поєдинок не найкращим чином: у Лондоні на «Вемблі» він ледь не програв Генрі Куперу, переживши важкий нокдаун наприкінці четвертого раунду.
Симпатії уболівальників теж були на боці Лістона. Він обзавівся сім’єю і намагався відмежуватися від мафії. Багато американців ще не звикли до ексцентричної поведінки Клея.
“Ти, жирне місиво, я випорю тебе сильніше за батька,” — такими фразами сипав Кассіус напередодні бою, звертаючись до Соні.
Клей прямо підбіг до чемпіона на вулиці, закликавши всіх звернути увагу на «звіра на свободі». Він репетував у залі Лістона: «Великий потворний ведмідь! Я *** тебе прямо тут!»
Клей постійно переслідував Лістона. Якось влаштував «котячий концерт» під його вікнами. Під час зважування він влаштував істерику, вигукуючи погрози.
Ця манера поведінки була продуманою — метою було вибити суперника з психологічної рівноваги. Лістон не боявся нікого? А якщо він побачить перед собою абсолютно непередбачуваного божевільного?
Лістон зберіг спокій. Спочатку намагався щось сказати, але потім просто сказав:
“Я вийду в ринг, зніму халат, і він втратить свідомість.”
У ринзі, після настанов рефері, Клей прошепотів супернику: “Зараз ти в мене потанцюєш, бовдур”. А далі…
Танок та ганьба
Зі стартовим гонгом Клей почав кружляти навколо Лістона, який раптом став незграбним. Чемпіон намагався атакувати, але його удари часто йшли в повітря.
Клей майстерно ухилявся від ударів Лістона та успішно атакував. У третьому раунді стало ясно — бій проходить за сценарієм Клея, який видав кілька розкішних серій.
“Удар, удар — і його немає,” — так характеризував роботу Кассіуса його лікар Фреді Пачеко.
У Лістона з’явилася січка на брові, росла гематома, з носа текла кров. Після атаки Клея
