Берлін-1936: Гітлер і роль спортивної пропаганди на Олімпійських іграх

90 років тому в Берліні розпочалися XI літні Олімпійські ігри. Пам’ять про цю Олімпіаду, що відбулася в нацистській Німеччині, сьогодні є особливо актуальною в контексті злощасної тези “спорт поза політикою” та ганебного рішення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) щодо відновлення прав Олімпійського комітету Росії.

Олімпіада 1936 року увійшла в історію завдяки багатьом подіям: це була перша естафета олімпійського вогню, перші Ігри, які транслювалися по телебаченню, тріумф феноменального Джессі Оуенса, а також дебют баскетболу, гандболу та греблі на каное в олімпійській програмі.

Проте вона також стала першим яскравим прикладом спортсвошингу та яскраво продемонструвала лицемірство МОК, проявом якого ми спостерігаємо й нині.

Гітлер і Геббельс за підтримки барона П’єра де Кубертена

На 28-й сесії МОК у Берліні 14 міст подали заявки на проведення Олімпійських ігор 1936 року.

Проте вже менше ніж за рік, на 29-й сесії головного олімпійського органу, 12 міст (Александрія, Будапешт, Буенос-Айрес, Дублін, Кельн, Лозанна, Монтевідео, Нюрнберг, Ріо-де-Жанейро, Рим, Франкфурт, Гельсінкі) зняли свої кандидатури. Причини цього залишаються загадкою.

Таким чином, залишилися лише два кандидати – Барселона та Берлін. МОК обрав столицю Німеччини за влади демократичної Веймарської республіки. Основними аргументами були:

• повернення Німеччини, яка зазнала поразки у Першій світовій війні, до світового співтовариства;
• Берлін мав приймати Олімпіаду 1916 року, яка не відбулася через війну;
• Німеччина мала достатні ресурси для організації Ігор.

Проте за два роки до влади в Німеччині прийшли нацисти. Країна радикально змінилася: політичні противники режиму опинилися в концтаборах, палали заборонені книги, почалася дискримінація євреїв, ромів, гомосексуалів.

Ці зміни торкнулися й німецького спорту. Багато зірок “неарійського” походження були фактично витиснуті зі спорту. Серед них були триразовий олімпійський чемпіон гімнаст Альфред Флатов, легкоатлетки Гретель Бергман, Марта Якоб, Лілі Хенох, шахісти Емануїл Ласкер і Зігберт Тарраш, тенісист Даніель Пренн, футболіст Готфрід Фукс та інші.

Ідеологія Гітлера та події в Німеччині, зокрема, расові чистки, були широко відомі. Тому виникло резонне питання: чи можна проводити Олімпіаду в такій країні? Адже Олімпійська хартія забороняє будь-яку дискримінацію.

Президент Американського олімпійського комітету (АОК) Евері Брендедж у 1933 році заявив, що участь атлетів в Іграх не може бути обмежена за расовою чи релігійною ознакою, адже це підірве основи олімпійського руху. Тож було б логічно перенести Ігри до іншої країни. Почали лунати заклики до бойкоту.

Важливу роль зіграв і той факт, що сам рейхсканцлер Адольф Гітлер спочатку вважав Олімпійські ігри “жидомасонською змовою” й вважав, що “арійські” атлети не повинні змагатися з представниками “нижчих рас”.

Проте міністр пропаганди Йозеф Геббельс і голова НОК Німеччини Теодор Левальд переконали фюрера. Гітлер зрозумів, що спорт може стати чудовим інструментом пропаганди для демонстрації сили “арійців” і тоталітарної Німеччини. Він дав добро на організацію Олімпіади та виділив кошти на це.

Геббельс та його команда розпочали активну роботу з ключовими особами світового спорту. Евері Брендедж, голова спеціальної комісії МОК, у 1934 році відвідав Німеччину, поспілкувався з нацистськими чиновниками та змінив свою позицію.

Повернувшись до США, він стверджував, що проводити Олімпіаду в Берліні можна і потрібно, адже ставлення до єврейських атлетів там нормальне, і взагалі – спорт і політика не повинні змішуватися, а заклики до бойкоту – це “єврейсько-комуністична змова”.

Геббельсу вдалося залучити на свій бік барона П’єра де Кубертена, засновника сучасного олімпійського руху. Кубертена підкупили увагою, лестощами та фінансовою підтримкою.

Він мав фінансові труднощі і відчував недооціненість у Франції. Німецькі діячі вихваляли барона в ЗМІ, фінансово допомагали йому та висунули його на Нобелівську премію миру.

Барон, у свою чергу, захоплено відгукувався про масовий спорт у нацистській Німеччині, хвалив підготовку до Олімпіади та називав Гітлера “одним із найкращих творчих духів нашої епохи”.

Нацисти пообіцяли допускати до Ігор євреїв, афроамериканців та інших “неарійців”, тому МОК під орудою бельгійського графа Анрі Байє-Латура закрив очі на тоталітарний режим. Змагання вирішили проводити під чесне нацистське слово та після поверхневих перевірок. Ба більше, МОК ухвалив рішення провести зимову Олімпіаду 1936 року в німецькому Гарміш-Партенкірхені.

Ця позиція МОК викликала великий резонанс у світі. Бойкот Ігор підтримували єврейські організації, частина церков, комуністи, соціалісти, ліберали, численні ЗМІ та спортивні організації.

Президент США Франклін Рузвельт не втручався в діяльність автономних олімпійських органів. А Евері Брендедж на конференції АОК у 1935 році переконав членів комітету проголосувати за участь американської команди у Німеччині.

Серед прихильників бойкоту було 56 голосів, а у противників – 58. Велику роль у цьому відіграли позиції більшості афроамериканських атлетів, які виступали за участь у Іграх, аби продемонструвати свої спортивні досягнення і спростувати теорію про перевагу “арійської раси”.

Таким чином, ідею світового бойкоту Ігор було зірвано – адже багато країн орієнтувались на позицію Сполучених Штатів, впевненого переможця попередніх Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі.

Противники проведення Олімпіади в нацистській країні намагалися об’єднатися, створювали координуючі органи і висунули ідею альтернативної “Народної Олімпіади” у Барселоні. Вона мала пройти в липні 1936 року, і до Іспанії прибуло близько 10 тисяч спортсменів.

Однак почався заколот під проводом генерала Франсіско Франко, і спортивний захід було скасовано. Багато потенційних учасників стали добровольцями у війні за республіканську Іспанію в складі інтербригад.

Олімпійське селище як “потьомкінське село”

Попри неприязнь до міжнародних спортивних заходів, Гітлер усвідомив усі політичні та пропагандистські перспективи Олімпіади. У жовтні 1933 року він відвідав будівництво стадіону, на якому мали відбутися змагання.

“Якщо ми запрошуємо увесь світ, то має виникнути щось величне та прекрасне”, – заявив фюрер.

Організатори ОІ-1936 ставили за мету не стільки спортивні досягнення, скільки представлення нацистської Німеччини в максимально позитивному світлі в очах світової громадськості. Це був перший випадок спортсвошингу.