Еволюція авangardного мистецтва: від Мана Рея до сучасної української війни

Еволюція авangardного мистецтва: від Мана Рея до сучасної української війни

50 років тому помер Ман Рей

50 років тому помер Ман Рей — художник, фотограф, кінорежисер і один із провідних експериментаторів авангарду XX століття. Він перетворив випадковість, абсурд і порушення звичних функцій речей на повноцінний художній метод. Ман Рей належав до кола дадаїстів, які, ще під час Першої світової, відмовилися від традиційних засобів опису божевільної реальності — через сто років подібний підхід можна спостерігати в українському мистецтві війни.

Мистецтво на тлі великої війни

Кінокритик Олексій Росовецький пропонує розглянути, як велика війна змінює не лише тематику мистецтва, а й сам процес осмислення реальності.

Велика війна ставить під сумнів навіть раціональність. Світ залишається знайомим, але звичні речі та жести набирають нового значення. Повсякденність починає підпорядковуватись іншим правилам. Традиційного здорового глузду недостатньо для осмислення цього досвіду, тож мистецтво змушене ламати звичні логіки зображення, аби точніше передати реальність, яку змінила війна.

Саме під час Першої світової народився дадаїзм. Європейська цивілізація пишалася своїм раціоналізмом, науковими досягненнями та ефективною промисловістю, які, в свою чергу, призвели до масових жертв у війні. Для митців проблема полягала не лише в самому жаху, а й у неможливості осмислити його звичними категоріями: уявлення про «розумний» світ зазнало краху.

Дадаїсти відповіли на цю кризу злом традиційної художньої мови: випадковість замінила композицію, абсурд — зв’язну мову, а звичайні побутові предмети отримали нове призначення. Яскравим прикладом є «Подарунок» Мана Рея 1921 року — звичайна праска з прикріпленими до підошви цвяхами. Знайома форма ставала непригодною для використання, перетворюючись на знаряддя руйнування.

Сучасність і зміна значень

За сто років аналогічні механізми художньої мови можна спостерігати в українському мистецтві війни. Проте українські художники не є продовжувачами дадаїзму, оскільки історичні обставини, естетика та завдання у них суттєво різняться. Війна знову змінює значення та призначення звичних нам речей.

Наприклад, вікно в мирному житті служить для пропуску світла, проте під час війни, як ми усі вже добре знаємо, його заклеюють. Дар’я Кольцова в своєму проекті «Теорія захисту» перетворює цей вимушений візерунок на художній образ. Орнамент виникає вже не з метою краси, а для захисту від уламків скла, які можуть поранити.

Жанна Кадирова в серії «Тривога» використовує старі декоративні гобелени з мирними пейзажами і накладає поверх них слова «Повітряна тривога». Їй не потрібно зображувати ракету — сигнал тривоги вже свідчить про те, як звичайне життя раптово стала жити за новими правилами. У її ж роботі «Паляниці» хліб, звичний символ гостинності, перетворюється на знак спротиву. Після вторгнення слово «паляниця» стало мовним паролем, яким українці відрізняли себе від росіян. Використовуючи каміння схожі на буханці, Кадирова створює кам’яні паляниці, символізуючи відмову приймати непроханих гостей.

Леся Хоменко показує інший аспект зміни функції зображення. На фото українських військових обличчя, зброю та деталі місцевості потрібно приховувати, адже необроблене зображення може відкрити ворогу зайві деталі. Війна змінює саму природу фотографії — зображення, яке має показувати, тепер змушене приховувати.

Дар’я Кольцова, Теорія захисту

Робота Дар’ї Кольцової “Теорія захисту” включає інсталяції, перформанси та відео

Таким чином, спостерігається важлива закономірність: війна швидше змінює значення звичних речей, ніж мистецтво встигає створити нові символи. Художники використовують вже наявну мову — вікно, хліб, фотографію тощо, і демонструють, як війна радикально змінює сенс повсякденного життя.

Перша світова змусила покоління Мана Рея поставити під сумнів нормальність світу, який вважав себе раціональним. Сучасна війна змушує українських художників демонструвати, як логіка війни проникає в буденність. І в цьому, можливо, простежується зв’язок між цими двома поколіннями: коли здоровий глузд не здатний адекватно описати людський досвід, мистецтву доводиться порушувати власні правила, аби точніше відобразити зламану реальність.

Поділитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шістнадцять − 13 =