Студенти Академії Сухопутних Військ: Саперна справа і рятування життів
Богдан, Софія та Микола – студенти четвертого курсу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Вони розповіли про навчання, яке дозволяє зводити і підривати мости, а також рятувати життя на фронті та в тилу.
Фото: Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
На відміну від героїв романів Джерома К. Джерома, які відправилися у річкову подорож для відпочинку, наші герої потрапили до Академії з інших причин. Їхнє “човен” – це інститут інженерних військ, а замість спокійних берегів – полігон з вибухами.
Серед них – цивільний вступник з Дрогобича, дівчина з Харківщини, що обрала саперну справу замість психології, та військовий з Донеччини, який має досвід служби. За час навчання вони навчились розуміти один одного без слів.
Три регіони, три сім’ї, але одна війна
Спеціалізація, за якою навчаються Богдан, Софія та Микола, називається “Управління діями підрозділів інженерних військ і сил”. Сьогодні, перебуваючи на четвертому курсі, курсанти чітко усвідомлюють своє призначення.
“Мій батько був військовим. Коли почалось повномасштабне вторгнення, я теж захотів стати військовим. Я обрав цю спеціальність, адже вона цікава і потрібна”, – ділиться Богдан зі Львівщини. Спочатку батьки не підтримували його рішення, але з часом змирились, коли побачили, що сину подобається навчання.
Микола з Донеччини вступив до Академії за порадою свого командира. Він вже служив у Збройних Силах України і обирав цю спеціальність, адже працював старшим понтонером, займаючись важливими переправами для цивільних та військових.
“Все своє дитинство я бачив бойові дії. Після втрати вітчима, який був військовим, я відразу захотів служити. Пішов на строкову службу, а потім підписав контракт”, – згадує Микола.
Софія з Харківщини не відразу обрала військову справу. Після того, як її батько, колишній миротворець в Іраку, повернувся до війська, дівчина вирішила стати частиною цієї справи. Вона хотіла бути корисною, тому, зрештою, вступила до Академії на спеціальність інженерної справи.
Ламати, підривати, будувати
“Форми для дівчат ще не було, і стріляти було важко”, – згадує Софія про перші практичні заняття. Богдан пам’ятає, як вони прокладали вибухову мережу: “Коли стався перший підрив, звук був вражаючим”.
Курсанти опановують не лише підривання, але й роботу з мінами. Софія відзначає, що зараз багато нових мін, про які раніше не знали. Навчання включає також роботу з новою технікою, зокрема з роботизованими комплексами.
“Будувати – це зовсім інше, треба враховувати безліч факторів: від води у річці до ґрунту”, – пояснюють студенти. Вони також навчаються швидко шукати інформацію, адже усі математичні формули вивчити неможливо.
Не з фільмів, а з реального життя
Курсанти іронічно ставляться до стереотипів з фільмів про саперів. Найпопулярніший міф – коли герой висмикує чеку гранати зубами. “Так ти залишиш ті зуби разом з чекою”, – жартує Микола.
Реальна небезпека з мін значно серйозніша, ніж показано в кіно. Курсанти підкреслюють, що ворог мінує навіть іграшки для дітей. “Не знаєш – не чіпай”, – нагадують вони.
Сила колективу і мотивація
У військовій інженерії важлива командна робота. За чотири роки спільного навчання студенти стали не просто групою, а єдиною родиною. “Головне – мотивація. Якщо ти себе змушуєш, нічого не досягнеш”, – вважає Софія.
Курсанти підкреслюють, що армія дала їм нових друзів та підтримку. “З початком війни стало зрозуміло, хто є хто, і я знайшов гідних людей, з якими хочу підтримувати зв’язок”, – ділиться Микола.
